6. Прихисток

Сфера Фіяловеннія 

Пантеон Дванадцятьох 

Релторен

— Якщо не припинеш ці витівки — лишишся свого місця в Пантеоні! — батько розлючено сичав на мене після того, як обрані відправилися до своїх світів, а решта з Дванадцятьох покинули Міжхмарну Залу.

На мене ж його роздратування не справляло жодного враження. Він і сам це усвідомлював, а від того дратувався ще дужче.

— Ти переоцінюєш моє бажання втриматися за це місце.

Я дивився на батька просто і без остраху, навіть злегка насмішкувато, бо ж мене і справді веселила ця ситуація: як це так — Верховний Бог програв у змаганні якомусь дрібному Божкові брехунів.

Батько подарував мені нищівний погляд і щільніше стиснув щелепи.

— Знаєш, — промовив я спокійно, — це дуже дивне відчуття: я — Бог брехунів та злодіїв, докладаю неймовірно багато зусиль, аби не дати іншому Богові ошукати свою доньку і весь Пантеон. Цікаво. Спробуй і ти. Замість руйнування і тиску на всіх — дай їм трохи більше простору для того, аби вони приймали власні рішення і йшли за своєю волею. Можливо, це тебе ще здивує.

Домовивши, я розвернувся і вийшов із Зали. Батько намагався мене окрикнути, але я не звернув уваги, бо знав, що я там нічого нового і корисного для себе не почую. А свою злість хай зриває сам на себе, ніхто не змушував його користуватися такими методами.

Темі

Моє нове житло виявилось дуже комфортним, затишним і тихим. Ці печери не справляли враження якогось похмурого вогкого місця, ні — тут було сухо, чисто і дуже просторо. Я знайшла одну залу з височенними кристалами і одразу зрозуміла, про що говорила тітка. За умови, що мені вистачить моєї іскри — я справді зможу створити тут власне місце сили, наповнивши нею ці кристали. Як взагалі це місце оминув увагою Пантеон? Чи, можливо, воно відкрилося лише мені завдяки тітчиному кристалу? Поки що відповідь невідома, але це і не надто важливо. Головне те, що я маю свій власний сховок. Місце, де я можу подумати над тим, як скласти свій іспит так, щоб це задовольнило Пантеон і в той же час — не нашкодило мешканцям Цилісеї.

Мені вже вдалося з'ясувати, що коли я перебуваю в цих печерах, зі Сфери майже неможливо стежити за мною — сила, якій і так нелегко діставатися Цилісеї, схоже, просто не може проникнути крізь шари каменю. Це я зрозуміла завдяки тому, як слабо відчувалася мітка. Можливо, секрет у тому самому кристалі від Богині каміння і скель, адже це стихія, яка підпорядковується саме її волі.

Знала щось тітонька Ларайненн чи ні, але я вкотре відчула вдячність за такий подарунок.

Перші два дні я займалася облаштуванням свого тимчасового прихистку, а на третій, як би я не хотіла відтягнути це на довше — довелося поступово переходити до виконання іспитового завдання.

Я вирішила піднятися на Плато і для початку спробувати налаштувати контакт з морем. Ніч сьогодні була спокійною, теплою та надзвичайно зоряною. В Цилісеї почався другий місяць саміру — теплої половини року, отже, зірок на небі ставатиме щораз більше.

Підійшовши до самого краю Плато, я опустила руки вздовж тіла, повернувши їх долонями вперед, заплющила очі і почала прокладати місток своєю силою від моєї свідомості до душі моря.

"Вітаю, море..." — відправила я перший сигнал, а море причаїлося не видаючи жодного шурхоту, жодного відгуку.

"Вітаю хвилі і течії..." — у своїй свідомості я відчула ледь помітний відзвук здивування і схвалення.

"Вітаю, підводні мешканці..." — моєї руки ніби щось торкнулося, полосоктало і зникло. Отже, працює, контакт вибудовується. 

"Вітаю, морська піно і піщані рівнини..." — нарешті море відгукнулося, надіславши мені натомість ментально-енергетичний сигнал, який можна було трактувати як "Вітаю, Богине Припливів"

"Мені потрібна твоя допомога, Море" — я вклала у свої слова образ завдання, який мушу виконати. Море відреагувало негайно і різко, піднявши хвилю, яка і у фізичному, і у ефірному плані ледве не збила мене з ніг.

"Забирайся, Богине Припливів! Я не дозволю тобі топити кораблі і відбирати надії в моряків, які сама ж їм і даєш, вказуючи шлях своїми зорями!" — сигнал моря бився об мою свідомість сильно і наполегливо, викликаючи бажання поморщитися і облишити цей задум.

"Я не хочу цього робити, тому мені і потрібна твоя допомога, Море" — я постаралася вкласти у свої слова усю можливу щирість та благання. Хвиля перестала накочувати на мене, оббризкуючи всю з голови до ніг, але повністю море не запокоїлося. Воно хвилювалося, нетерпляче розбиваючись об підніжжя скелі.

Я зібрала усю свою концентрацію, аби передати морю образ того, що я хочу зробити. Зап'ясток на місці мітки злегка ущипнуло, але я не зважала. Море почало погойдувати хвилями ледве-ледве, ніби було істотою, яка ходила з боку в бік, роздумуючи.

"Я допоможу тобі, Богине" — нарешті відгукнулося Море. "Але магія, яка сковує твою руку, може стати на заваді", — я злегка скривилася, визнаючи рацію моря. Поки що я не знала, як мені вирішити це питання. Адже можна було спробувати заглушити мітку перебуванням у печерах... Але щоб виконати задумане, я маю бути саме на цьому Плато.