5.1

Відбуття до наших світів відбувалося у Міжхмарній Залі під час перетину денних світил. 

Це було невелике куполоподібне приміщення із скляною стелею та напівпрозорими стінами. Воно розташовувалося на верхівці Храмової башти, і саме з нього відбувалися усі міжсвітові переміщення.

Посеред зали від підлоги до стелі тягнувся прозорий циліндр, зітканий з магії. Його стінки мерехтіли, а всередині одна за одною пливли хмари, які й виконували основну портальну роботу.

Проводжати обраних не прийшов ніхто, окрім Дванадцятьох у повному складі. Так було заведено тому, що зала не могла вмістити велику кількість відвідувачів одночасно, а Пантеон мусив бути присутнім в обов'язковому порядку. Цього разу першим оголосили Крістієна, і він, увійшовши до циліндра, зник за хмарами.

Наступною пішла Алерса, і все повторилося точнісінько як у Крістієна. Коли ж батько оголосив мою чергу, я відчувала, як хвилювання та тривога все більше захоплюють мене у свої лещата.

Я увійшла до циліндра, і хмари, які здавалися геть невагомими і м'якими здаля, торкалися мого тіла, викликаючи важкість, озноб та залишаючи неприємні вологі сліди на шкірі. Раніше я завжди переміщувалась із кимось зі старших Богів, і перший досвід самостійного користування порталом Міжхмарної Зали мені не дуже подобався.

Я все ще бачила Міжхмарну Залу із Дванадцятьма й вдивлялася в серйозне і зосереджене обличчя батька. Невже його діти справді важать для нього менше, ніж влада, менше, ніж місце в Пантеоні? Його обличчя ні на мить не здригнулося, але очі все більше наповнювались жорсткістю та прихованою загрозою. Цьому могла бути лише одна причина. Я перевела погляд на брата. Релторен мав незворушний вигляд, якщо не дивитись занадто уважно. Проте я побачила, як сильно стиснуті його щелепи, а по скроні скотилася цівка поту. Схоже, батько не полишив спроб змусити події відбуватися за його сценарієм і намагався відправити мене до якогось іншого світу, аби було легше стежити за моїми діями. І саме зараз між ним та Релтореном відбувалося протистояння, приховане від усіх інших.

Здавалося, що я стояла в тому циліндрі цілу вічність, коли нарешті чергова хмара пропливла просто перед моїми очима, і я примружилась, аби не відчувати неприємної вогкості в очах. 

Розплющила очі я, вже стоячи на якомусь величезному плато. Під моїми ногами були дрібні камінці та пісок, а перед очима — нічне зоряне небо і широке безкрає море, яке неспокійно гуділо, розбиваючись хвилями об скелі.

Отже, все ж таки я в Цилісеї. І маю дев'ять днів для проходження свого іспиту, які мушу використати з розумом.

Ще раз озирнувшись, я гмикнула, розуміючи, куди саме мене закинуло, і дістала кристал тітоньки. Не завадило б організувати собі якийсь сховок, а це місце, здається, пасує для моєї мети якнайкраще.

Я опустилася на коліна і приклала кристал до поверхні скелі. Він одразу засвітився мерехтливим білим сяйвом, ніби впізнав щось рідне, а я заплющила очі і попросила скелю вказати мені на сховок, який вона може мені створити.

Зап'ясток огорнуло теплом, і рука трохи поважчала, а в голові з'явився образ цілого підземного міста — печери, ходи, більші й менші приміщення, які дозволяли створити цілий підземний палац.

Я відправила подумки глибоку вдячність і, розплющивши очі, побачила на руці браслет з аметисту — ось і ключ до мого нового дому.

Спустившись зі скелі, я знайшла у її підніжжя такий самий фіолетовий камінчик, який був на моїй прикрасі, подарованій скелею. Приклала до нього долоню, і камінь переді мною, дрібно замерехтівши, утворив сяючий по контуру прохід, за яким виднівся довгий темний лаз.

Дякую, Цилісея. Ти прийняла мене привітно, і я постараюся не зрадити твою довіру.

__________

ВІЗУАЛ:

Ларайненн — тітка Темі по мамі. Богиня каміння та скель.

Вілієн — мати Темі. Богиня життя і творення.

Міжхмарна Зала. (хз, хто всі ці люди, бо на Дванадцятьох не схоже, але чат вирішив по-своєму))

Алерса — кузина Темі. Богиня Дзеркал. 

(все забуваю додати її портрет)