3. Розмова над водоспадом

Після церемонії завжди відбувається велике свято — всі п'ють, радіють, танцюють, відпочивають. Цей день від початку Сфери вважався вільним від обов'язків, і це було золоте правило. Проте мені не хотілося долучатися до загального гамору і святкувань. 

І брату, схоже, теж. Ми крокували з ним садовими стежками до водоспаду, де зазвичай окрім мене, нікого не було.

— Що думаєш про цьогорічну церемонію? — спитала я Релторена, коли з-за дерев вже починало доноситися дзюркотіння води.

— Вона дивна. Я за свої майже п'ять тисяч років бачив різні церемонії. Часом бували теж дивні, але ця мені видасться дивною з небезпечним присмаком, — брат розсунув гілки плакучого івена, щоб ми могли пройти, і додав: — Особливо для тебе.

Я насупилась. Поки що я бачила лише небезпеку для смертних через моє завдання для іспиту. 

— Що саме тебе непокоїть? — ми всілися на схилі водоспаду, і я скоса глянула на брата.

— У Алерси і Крістієна завдання чітко відповідають їхній сутності. І вони дійсно схожі на іспит, який покликаний навчити використовувати свою силу в кожній її грані на повну потужність. Без якихось зайвих, непотрібних деталей. У тебе ж... — брат насупився. — Якась дурня. Ти — Богиня нічних світил і припливів. Могла б прокласти зорями шлях для моряків, заспокоїти бурю, та, врешті-решт, проникнути в чужі сни або наслати якісь видіння смертним.  

Погляд брата ставав все більш занепокоєним. 

— А в мене таке враження, що тобі дали таке завдання не з метою, аби ти розкрила свою силу на повну, — а щоб ти її розкрила і закріпила у конкретному напрямку. Розумієш? — Релторен обернувся до мене. Його роздуми відгукувались в мені тривожними хвилями по всьому тілу.

— Розумію. Я сама думала про те, що якийсь занадто жорсткий іспит мені трапився. Для чого це все? Топити кораблі, відбирати надію? Адже молитви можна почути і без цього, — я спостерігала, як вода падає і розбивається, знову падає і розбивається... — Але, Релторене, хіба це не магія сама обирає і дає завдання?

— Магія, — Релторен нервово смикнув кутиком рота. — Але щось мені у всій цій ситуації попахує... Моєю силою, знаєш? — він перевів на мене стривожений погляд. Брата рідко можна було побачити в такому стані. Схоже, він дійсно відчуває щось недобре.

— Думаєш, на церемонію жеребкування можна якось вплинути?

— Не знаю, Темі. Але я спробую дізнатись, — Релторен був налаштований серйозно. А я почала хвилюватися, як би він не встряг в халепу через ці свої підозри.

— Брате, я не знаю... Навіть якщо це так — ну кому я потрібна? Всі вважають мене занадто юною, дурною та емоційною. Навряд комусь є до мене справа аж настільки, щоб втручатися у перебіг церемонії.

— Ти не розумієш, Темі. Ти зараз перебуваєш, по суті, у пастці. І вона виглядає так, ніби тебе туди хтось загнав умисно.

— Поясни, — я звела брови, несвідомо переймаючи похмурий настрій Релторена.

— Скажи мені, сестро, — він обернувся до мене, зігнувши одну ногу і охопивши її рукою. — Ти можеш без жодних сумнівів і докорів сумління потопити корабель, на якому, найімовірніше, перебуватимуть якісь живі істоти? — Я не задумуючись заперечливо похитала головою, відчувши, як у мене аж волосся дибки стає від такої думки. — Як я і думав. А тепер подумай ось над чим: мітка на твоїй руці не дасть тобі змоги свідомо не виконувати завдання іспиту. Ба більше, вона поверне тебе до його виконання примусово. А якщо ти будеш чинити занадто затятий супротив... — Брат замовк, а я похолола, очікуючи відповіді. — Все може закінчитися навіть втратою Божественної іскри, Темі.

Чому я не знала цієї деталі? Братові слова вдарили по мені не гірше за молот тітки Сентіри. Я знала, що магія церемонії триматиме нас у правильному напрямку, не даватиме звернути зі шляху, але не думала, що наслідки можуть бути настільки фатальними.

— Але ж це... Неможливо! Як я виконаю це завдання?! — я відчувала, що мене знову накривають емоції, і падаюча вода почала здіймати вищі бризки.

— Другий варіант, над яким я роздумую, — продовжив брат: — Якщо батько справді вирішив приготувати тебе для місця в Пантеоні Дванадцятьох — він прагне зробити з тебе ідеальну кандидатуру, під стать йому і нашій войовничій сестричці, — хмикнув Релторен, а я скривилась. З Кавадою у мене були не найкращі стосунки. Вона вважала мене занадто м'якою та слабкою, а я її — занадто грубою і черствою. — Це теж пояснення. Але воно однаково повертає нас до попереднього. Ти опинилася в пастці, бо не зможеш цього зробити, Темі. Батько не розуміє, що не в його силах виліпити з тебе те, чим ти не є.

Мене вразили слова брата і те, як саме він їх казав. Я розуміла, що не мала повної інформації, тому й не усвідомлювала до кінця, чим конкретно мене так стривожила церемонія. Після пояснення Релторена нарешті все стало на свої місця. 

Виходить, що особливого виходу я не маю: я мушу пройти випробування, яке пройти не можу. Або піти проти своєї природи, або триматись у супротиві до останнього і ризикнути втратою Божественної іскри.

Дуже схоже на те, що Релторен має рацію: цей іспит не покликаний мене навчити чи розширити межі власних сил. Він створений, щоб зламати мене і перекроїти мою суть, а якщо не вийде — вбити.

☆☆☆

Важке мовчання огорнуло нас, вклавшись на плечі кам'яним покривалом. Денні світила вже наближалися до точки перетину, а отже, вони невдовзі перетворяться на нічні.