2. Сувої

Коли вершини зірки засвітилися, просто переді мною з'явився сувій, перев'язаний золотою стрічкою. Я озирнулась праворуч, і побачила такий самий сувій в руках у Крістієна. Отже, він теж обраний для іспиту. Більше крутитися не стала, і так дізнаюсь пізніше чи обрали когось ще, чи ми з ним змагатимемось лише вдвох. Натомість, я зосередила усю увагу на сувої. Я знала, що вони даються в руки лише тим, для кого призначені, а ось прочитати завдання іспиту необхідно вголос, не виходячи з ритуального кола.

Я взяла свій сувій, і стала чекати батькового слова, він мав оголосити обраних та дозволити відкрити сувій.

— Темі, Крістієне, Алерсо, — ну звісно, хто б сумнівався, що ця зміюка пролізе всюди. Я намагалась втримати нейтральний вираз обличчя. Цікаво які там "чисті помисли" в неї були. Боковим зором я помітила, як Орвієнн, Альва і Омрін покинули коло. — Церемонія жеребкування визнала вас гідними для складання іспиту дорослішання. Розверніть сувої, та прочитайте свої завдання!

У повній тиші дуже гостро було чутно як шурхотить, розкриваючись, наше матеріальне свідчення готовності пройти іспит та стати гідним звання претендентів до Пантеону.

Я вдивилась у текст, написаний дрібними літерами із завитками. Час дізнатись, що для мене приготувала доля.

"Зоряна ніч має стемнішати вщент, 

хвилі —здійнятись над вершинами скель. 

Самотній моряк згубити має надію, 

а Богиня припливів — потопити корабель. 

А далі лиш слухати, слухати й чути,

як молитви долітають із глибин морів, 

з-під хвиль, і з-під скель, із потоплених човнів. 

А відгукнутися чи ні — вирішувати вже тобі"

Я вчепилася поглядом у написане на сувої, відчуваючи як моє завдання мені вже не надто подобається.

— Вголос, Темі. Ти перша, — нагадав батько, і я прочитала своє завдання для усіх, хто перебував у ритуальній залі. Дочитавши останнє слово, я підняла очі, і зустрілася поглядом із Релтореном. Він супився та мав незвично серйозний і злегка стривожений вигляд.

— Крістієн, — назвав батько наступного обраного. Крістієн зачитав своє завдання голосним, добре поставленим голосом:

"Переплетуться стежки міцно, 

заплутавшися у вузлах.

Знайти, хто зхитрував до долі

не буде складне Богу Шляхів.

 Розплутати чи розірвати? 

Помилувати чи карати?

 Найперше — варто розплести, а вже тоді вирішуй ти"

Завдання Крістієна здавалося зрозумілим — хтось десь зхитрував, і тепер шляхи, які він прокладає переплелися так міцно, що перетворились на вузли. І від цього, шлях вперед, по суті — відрізаний. Логічне завдання для Бога Шляхів.

— Алерсо, — уявляю, як їй свербіло, що її назвали останньою. Але суперечити Верховному Богу, звісно ж, було б дурістю навіть для неї. Тож вона чітко і голосно зачитала своє завдання:

"Дзеркала переверни, на дні себе побачиш ти. 

Всі розбий, одне — збережи.

Ним дорогу встели, і щодуху біжи. 

Чи зможе Богиня Дзеркал без дзеркал, 

знайти ту дорогу, що від неї втіка. 

Куди відкриєш двері ти? 

У світ чужий, чи до мети?"

М-да... схоже на те, що єдине зрозуміле завдання з усіх обраних — у Крістієна. В Алерси теж щось загадкове накручено... Але, підозрюю що в її випадку йдеться про портальну магію. Адже за допомогою дзеркал можна прокладати портали навіть між найвіддаленішими світами.

Власне, її завдання це не мій клопіт, нехай сама розбирається зі своїми плесами. А ось моє... Видавалося аж надто жорстким, ніби мені його навмисне таке підсунули, щоб я провалила іспит.

Після того, як усі прочитали свої сувої, вони розчинилися у повітрі. Та кожен знав, що вже ніколи не зможе забути слова завдання, тому що магія би цього не дозволила. І під час іспиту, якщо ми будемо робити щось докорінно протилежне завданню, або ж свідомо не виконуватимемо те, що належить — магія примусово поверне нас на цей шлях. І при оголошенні результатів, звісно ж буде враховано, як саме проходив іспит, як наскільки ми проявляли ініціативу і так далі...

Від цих думок мені стало дурно. Жодних деталей в завданні я не бачила. Який корабель я маю потопити? Чи будуть там живі істоти? Чому моряк має втратити надію? Чи він теж перебуватиме на тому кораблі?

З роздумів мене висмикнув голос батька:

— Темі, — я підняла на нього розгублений погляд. Він подивився на мене суворо. — Маєте завершити церемонію.