1. Церемонія жеребкування

Сфера Фіяловеннія

Пантеон Дванадцятьох Богів

Темі

Я сиділа на краю водоспаду, спостерігаючи, як вода безстрашно падає вниз, розбиваючись бризками об каміння. Я могла б зробити її течію повільнішою та плавнішою, щоб вона просто текла собі спокійно, впадаючи в річку. Але мені не хотілося змінювати її істинну природу. Можливо, вона знаходить сенс саме у тому, щоб падати і розбиватися.

— Навіть не здивований, що ти тут, сестричко, — я почула знайомий насмішкуватий голос за спиною. — Скоро жеребкування, а ти досі не в ритуальному вбранні.

— Облиш, Релторене, я ще замала, аби складати іспит. Мені лише півтори тисячі років. Ти сам у скільки складав?

— У чотири, — насмішкувато всміхнувся брат. — Але мені так належить.

Я відмахнулась від нього. Іспит на дорослішання раз на сто років складали молоді Боги Фіяловеннії. Це завжди була урочиста подія: величні промови, святкове вбрання і ритуал жеребкування, який визначає, хто саме, де і як проходитиме випробування. Для всіх у Сфері це малоз надважливе значення, адже хтось із молоді, за умови відмінно складеного іспиту, міг посісти місце в Пантеоні Дванадцяти Богів.

— Сумніваюсь, що батько взагалі включить мене в перелік на жеребкування, — тато вважав мене ще надто малою та нерозумною. — Тим паче там цілий натовп кузенів чекає своєї черги. Буде серед кого обирати.

— А я точно знаю, що вже включив, — змовницьки промовив Релторен, а я примружила очі.

— Не брешеш?

— Я?! — обуренню брата не було меж, але я чудово знала, що воно награне, а не справжнє, і подивилась на нього зі скепсисом. — Та я найчесніший Бог у всій Сфері.

— Ти Бог брехунів і злодіїв, Релторене, уся твоя сутність суперечить поняттю «чесність», — я зітхнула, звівши очі до неба, і подала братові руку, аби він допоміг мені підвестися.

— Злюка ти, Темі, — беззлобно всміхнувся мій «чесний» брат. — Але я не брешу. Батько не став тобі казати, аби не давати марних надій, але дідусь Морек планує цього року звільнити місце в Пантеоні, і тато хоче бачити там тебе, — майже пошепки промовив він. — Якщо ти складеш іспит, звісно.

— І якщо жеребкування обере для його складання саме мене, — промовила я напружено. — Гаразд, ходімо. Час перевдягнутися у флавіум.

☆☆☆

До початку ритуалу жеребкування лишалось усього нічого. Я вже була готова — у флавіумі та із зібраним лелітковою стрічкою волоссям.

Флавіум був обов'язковим в урочисті для для всіх Богів, хоч молодих, хоч старих. Якщо ти прийшов на церемонію — маєш бути у ритуальному одязі. Я глянула на себе в дзеркало. Мій флавіум був насиченого фіолетового кольору, із золотистою обшивкою, та невеликими вишитими зірками по подолу і рукавах. Він виглядав майже як балахон, тільки спідниця була в підлогу, доволі широка та зручна, і каптур можна було вдягати за бажанням.

Раптом плесо дзеркала попливло, і моє відображення спотворилось, перетворившись на якесь чудовисько. Не треба було бути Верховним Богом, аби здогадатись чиї це витівки.

— Припини, Алерсо, ти мала б знати, що я не така вразлива, — промовила я кузині, клятій Богині Дзеркал.

— О, Темі, який гарний флавіум! — вишкірилась Алерса. —Я просто турбуюсь про твій внутрішній стан, люба, кузино, — терпко-солодким голосом додала вона. — Не хочу, аби ти покладала марні надії на це жеребкування.

— Тебе не мають хвилювати мої надії, — промовила я спокійно. До підступів Алерси я вже давно звикла. — Я з ними сама розберусь.

— Не сумніваюсь, проте боюсь, потім увесь Пантеон розгрібатиме наслідки, якщо твої емоції знову виявляться сильнішими за тебе, — уїдливо промовила кузина.

За кожної влучної, і не дуже нагоди, будь-хто з нестерпних кузенів нагадував мені той випадок, коли я не змогла взяти під контроль свою силу і усю Сферу засипало зірками.

— Навіть цікаво, що буде цього разу — нас знесе величезною хвилею, чи спопелить від падіння якогось нічного світила? — огидно розсміявшись, Алерса лишила моє дзеркало в спокої, а я, видихнувши, попрямувала до ритуальної зали. 

Хай як сьогодні мине жеребкування, але я — донька верховного Бога, і маю бути на церемонії. Добре, що Релторен мені про це нагадав.

☆☆☆

Ритуальна зала знаходилась у Головному храмі Дванадцятьох. Це було велике, кругле та світле приміщення, із колонами під стінами. На підлозі був малюнок — фіолетове коло із шестикутною зіркою по центру, символ Сфери Фіяловеннії. Під час церемонії жеребкування молоді Боги, які прагнули скласти іспит, мали розташуватися на вершинах цієї зірки. Претендентів завжди могло бути лише шість, і з них для проходження іспиту, зазвичай вибирали двох або, рідше, трьох.

Коли я увійшла до зали, Дванадцятеро вже були на своїх місцях — вони займали зовнішнє, замикаючи своєю силою ритуал. Батько, побачивши мене, схвально кивнув, а мама, що стояла біля нього, тепло всміхнулась. Інші також обдарували стриманими кивками, або легкими посмішками. 

— Чудовий флавіум, сестричко, — прошепотів мені Релторен, коли я проходила повз нього. — Не дай тій вискочці Алерсі тебе обійти.