Пролог

Великий Розлом

Королівство Тарієль, узбережжя Єлійського моря

Небо розрізали гострі смуги блискавок, а повітря, здавалося, тріщало й іскрило просто під пальцями. Такої бурі Тарієль не бачила ще ніколи. Ельфи сиділи по домівках і молилися Пантеону Дванадцяти Богів про захист та збереження їхніх життів. Останнім часом ці молитви все частіше лишались без відповідей.

Хвилі підіймалися щоразу вищі, сильніші й нещадно затоплювали прибережні будинки, забираючи у свої глибини чужі життя, якими ті були наповнені. Небо почорніло так, що жодної зорі не було видно. Здавалося, уся Цилісея поринула у пітьму, лише зрідка підсвічуючись гострими, кострубатими спалахами.

Гуркіт та удари грому били по вухах, змушуючи тарієлійців ховатися у найвіддаленіших, найзатишніших куточках своїх домівок. Матері тримали своїх дітей, притискаючи їх до себе, і співали колискові, намагаючись хоча б так протистояти їхнім страхам та тривозі.

В одну мить здалося, ніби все закінчилось: вітер усе ще оглушливо завивав, і дощ бив по шибках так, ніби благав пустити його всередину, але небо припинило миготіти, і грім нарешті замовк після кількох годин лютування. Кожен ельф Тарієлі затамував подих у надії нарешті видихнути з полегшенням.

Але це було оманою. За якусь мить земля здригнулася, супроводжувана оглушливим гуркотом, ніч осліпив яскравий вогняний спалах — і Цилісея розкололася, змінившись назавжди.

...Наступного ранку Цилісея прокинулась, маючи вже не три, а чотири королівства, отримавши на додачу представників людської раси, проблеми з магією та нерозуміння, за якими порядками й правилами жити далі.