Частина 28

Я завмер і прикинувся безмозким сміттям. Стоп! Навіщо? Нема різниці, де Чапмен мене побачить, якщо це не стілець. Я знову підвівся і кинувся до арки. Одна зайва рисочка і вся система може полетіти до біса. Шкода, не можу оцінити, наскільки згубними будуть наслідки. Смерть Арочника була ідеальним варіантом.

Пара рисок і евас стане манназом, вуньйо перетвориться на райдо, а з іси взагалі що завгодно зробити можна, але це все на виду. І якщо Чапмен перевірятиме... Я б став. Єдине, що не на виду – це накопичувач крові в центрі горизонтальної арки. Я схопив жезл, яким працював Чапмен і відчув керуючий контур.

- Прокляття! – Контурів виявилося три, а отже, й режимів роботи мінімум стільки ж, крім того, всі вони були гнучкими, тобто сила ефекту змінювалася залежно від інтенсивності ментального тиску. Хтось вклав купу часу та сил у створення цього інструменту, а мені слід було розібратися за лічені миті.

Я підніс жезло до каменю і легенько натиснув на перший контур. На камені з'явилася глибока, заповнена пилом подряпина. Не те. Другий режим перетворював пил назад на цільний камінь. У мене пішло трохи більше часу, щоб зрозуміти це. Годинник цокав, нерви дзвеніли, і третій режим жезла став моїм порятунком: він робив камінь м'яким як тісто. Я поспішав, але намагався діяти акуратно, не хотів пошкодити накопичувач. Мені тут лише кривавого вибуху не вистачало. Зазвичай кров – найм'якша і найдружніша людині магія, випадкове потрапляння в організм робить його тільки сильнішим, зцілює випадкові подряпини і піднімає тонус, але коли вона виривається неконтрольованим і водночас концентрованим потоком, трапляється, що у людини з'являються зайві органи та кінцівки і навпаки: очі та вуха затягує шкірою. При цьому вражений не може померти ще довго, магія підтримує життя. Для мене ризик такого ураження невисокий, практика з печатями на енерговузлах навчила керуватися потоками всередині організму, зможу і кров перерозподілити, але час буде втрачено.

Я розм'якшив камінь, розгріб «тісто», розм'якшив те, що під ним... і так, поки не дістався накопичувача. Видерти його було тим ще завданням, ледве нігті не обламав. Великий нефрит зі сливу розміром. Замінити б його антагоністом – накопичувачем смерті.

Я поліз у сумку Чапмена, шукаючи інші накопичувачі. Обсидіанів зі смертю на арці було повно, а в сумці не було, зате був вогненний цитрин. Трохи гірше, але повинен зійти.

- Де ви всі вештаєтеся? – почув я обурений голос вампіра з коридору. – Мені потрібний ще один накопичувач зі смертю, швидко.

- Тоді, мабуть, тобі варто сходити в магазин, – відповів глузливий чоловічий голос.

- Принеси мені накопичувач! – жорстко наказав Чапмен. – А жарти залиш дружкам-кровососам.

- Мені не подобається твій тон, кульгавий.

- З мого тіла витягли одинадцять зачарованих куль сорок п'ятого калібру, я з ними півміста пробіг. Але кульгавість пройде, вже минає. Зараз я в змозі і навіть настрої відірвати твою дурну голову, кровосос! І нічого мені за це не буде, бо все твоє життя – ніщо порівняно з тим, що я запропонував Ніні. Кинь це тіло та знайди мені накопичувач!

Не знаю, чи був Арочник справді таким сильним, чи просто хвалився, знаючи, що потрібен Ніні. Не моя справа. Я швидко засунув накопичувач у яму і хотів зачинити її, але камінь знову затвердів і не піддався рукам. Довелося знову розм'якшувати. Благо, вампір не поспішав виконувати наказ Арочника і дав мені таку необхідну мить, щоб завершити справу. Коли ж вогняний накопичувач був замурований, я з жахом зрозумів, що не пам'ятаю, де лежав жезл і як стояла сумка. У коридорі почулися кроки і я кинув усе, як було, щоб повернутися на місце.

Твою наліво! Накопичувач крові залишився просто на арці. Я круто розвернувся, схопив камінь і з розгону стрибнув на шипи. Вони звичайно затуплені були, але за такої швидкості пару дірок я, схоже, заробив. Тіло спалахнуло вогнем, а біль, який я відчував раніше, здався мені лоскотом. Сам не розумію, як не закричав. Здається, я чув хруст зубів, і якийсь звук крізь них таки прорвався. Але напружилася не лише щелепа. Крізь каламутну пелену сліз у очах, до мене дійшло, що накопичувач все ще в руці. Магія крові сама ринула в тіло, намагаючись вилікувати та прибрати біль. Зусиллям волі я зупинив потік, щоб вампіри та Арочник нічого не помітили. Куди подіти камінь? Я сунув його в рот. Великий зараза спробую ковтнути – вдавлюсь.

Я завмер, а каламутна пелена в очах почала відступати. Розмита постать Арочника схилилася над аркою, а потім рішуче попрямувала до мене, набуваючи чіткіших обрисів, оскільки в очах поменшало рідини, сльози потекли на щоки.

Стривожений Чапмен схилився наді мною, видно я все ж таки наплутав з сумкою та жезлом. Я ледве дихав, але, стоп, треба дихати рівно, наче мені начхати. Та як же тут начхати, якщо тіло мучить такий біль?! І моргати, мабуть, треба... Я моргнув, по щоках швидко скотилося ще дві сльози, що були видавлені віками.

Арочник несподівано вліпив мені ляпас, і я ледве не виплюнув нефрит, а коли спробував утримати його, то ледве не подавився. І, треба визнати, швидкість удару була такою, що нічого не змінилося, навіть якби я міг ухилятися.

- Ти мене не проведеш! – Заявив він. – Рився у моїх речах?

У дверях почулися кроки, Чапмен повернувся якраз, щоб зустріти поглядом зведеного брата.

- Грегор!? – вигукнув здивований Кеттл, але здивування швидко змінилося люттю і безмозкий баронет кинувся в провальну атаку, засяявши електричними розрядами, як найсердитіша грозова хмара. Чапмен рвонув навперейми. Постріл стався посеред кімнати, молоді люди розлетілися у фонтані іскор: Кеттла під дибу закотило, а Чапмена на стіл із інструментами для тортур закинуло. Втім, він тут же схопився і зняв зі спини ту саму кочергу з вигнутими зубами, якою я хотів йому голову рознести.

- Ніно, мать твою, якого хріна?

- Ти просив – я привела, – відповіла вампірша.

- Знущаєшся? – спитав Арочник, небезпечно помахуючи кочергою.