Частина 26

- Продовжуй, – попросив я, витримавши півхвилини шелесту перешкод у трубці.

- Що продовжувати? – перепитала Ніна. Ця вампірша була налаштована до мене набагато менш лояльно, ніж Кейт. – Я запитала, що у вас за справи з Патріком Вімбушем. Ти не відповів.

- Тому, що тебе це не стосується. Я ж не розпитую тебе про сімейний бізнес.

- Ну, знаєш, Чапмен про мене взагалі не говорить!

- Так, – зосередився я. – Чапмен говорив про Вімбуша? Котрий з них?

- А він не один? Цього звали Патрік.

- Та ні! Який із Чапменів говорив про Вімбуша?!

- Старий, – так само роздратовано відповіла кровососка. – І він говорив не про Вімбуша, а з Вімбушем про Гаррі.

У мене виникло почуття, ніби поміж лопаток слимак проповз. Нічого хорошого це не обіцяло.

- Вімбуш на Фейрбернів працює. Створює нам проблеми, – ухильно відповів я.

- Це я вже зрозуміла, – хмикнула Ніна. – Думала, ти проллєш більше світла на ситуацію.

- Упевнена, що це тобі потрібно?

- Впевнений, що хочеш знати, що почули мої хлопці?

- Дівчатка Кейт, мабуть, теж слухали, – закинув я пробний м'яч.

- Якби почули, то вже подзвонили б. Хіба що…

- Що?

- Ця сука цілком може грати на іншу команду.

- Як і ти. Дуже дивно, що твої хлопчики почули, а дівчата Кейт – ні.

- Гей, у старого просто є собака!

- Причому тут це?

- Один з моїх хлопчиків має талант до кривавого зв'язку.

- Це коли реципієнту вливають кров мага? – "Заборонена" магія, але досить-таки відома. Ритуал не з легких, що буквально вивертає донора назовні і отруює реципієнта. У випадку вампіра донор страждає не так сильно, але втрачає прорву сил, що не так для цих тварин і критично за наявності свіжої крові. – Тварини після такого дохнуть, – сказав я, маючи на увазі скоріше те, що така магія карається і залишає чіткі сліди.

- Ой, як жаль! Інформація за інформацію, – запропонувала Ніна.

- Я краще зателефоную Кейт і скажу, що ти приховуєш інформацію, якою маєш ділитися.

Найгірший для Ніни варіант. Після того, як сили гнізд вирівнялися, вона не піде на відкритий конфлікт. Мене ще дивує, як легко Грач проковтнула образу від Особливого Загону. Видно, я ще не до кінця розуміюся на іграх, де ставкою є життя, але, хоч убий, не вірю, що вона не мститиме. Цікаво як?

- Такий молодий, а вже цинік і маніпулятор, – відповіла Грач із награним сумом у голосі. – Мій хлопчик мало що почув, але старий обіцяв Вімбушу, що питання з Гаррі буде вирішено до кінця тижня.

Щоб його! А мені здавалося, що перевірка завершилася успішно.

- Все ще не хочеш поділитись, що за питання? – Запитала Ніна. – Може, я посприяю.

- Сумніваюсь. Це все?

- Я приставила до Вімбуша хвіст. Так, про всяк випадок.

- Ти знаєш, де він зараз?

- А що мені за це буде? – голос Ніни знову став грайливим.

- Моя дорога леді… – прогарчав я в слухавку.

- Це не стосується Арочника, – серйозно відповіла кровососка. – Дружби у нас з тобою не вийде, тож я маю отримати з цього хоч щось.

- Наприклад?

- Наприклад, захист для мого Мартіна, як на вашій машині.

- Я його точно не здужаю.

- Запитай Гаррі, я зачекаю.

- Якщо він повернувся до Фейрбернів, твоя інформація нічого не варта.

- Він ще в місті, але чим довше ти тягнеш...

- Прокляття! Гаррі має гостя. Диктуй свій номер, я передзвоню.

Ніна вдоволено засміялася, назвала сім цифр і попросила не затягувати, але перш ніж тормошити Гаррі, я зателефонував Кейт.

- Ти знаєш, де зараз Вімбуш?

- У «Сент-Джоні». Він причетний?

- "Сент-Джон" це ...?

- Ресторан у Шайні. Обідає з Августом Фейрберном та його горилою.

- Тією самою горилою, чорношкірою?

- Так.

Час від часу не легше. Боладжі це – проблема, але... а якщо...

- Дункан, – повторила Кейт, – він причетний до смерті моїх сестер?

- Не думаю. Вімбуш – це спроба Чапмена насолити Гаррі. Спасибі за інформацію. Я видихнув і бігцем попрямував до кабінету чарівника, увірвався без стуку і застав чоловіків біля чорнильної арки на стіні. Наш гість щось захоплено пояснював Гаррі, тикаючи у символи авторучкою.

- Джентльмени, – сказав я і поглянув на все ще недопиту пляшку. Сумніви знову заворушились у мені. – Я знаю, де зараз Патрік Вімбуш. Є можливість поговорити та вирішити питання полюбовно. Сер Семюель, ви не проти підтвердити результати обстежень людині, яка претендує на опіку?

- Безумовно, – погодився, вчений, трохи заплітаючимся язиком.

- Чудово, тільки, – я вказав на пляшку, – у мене є чудове очищувальне зілля.

- Не вір живодеру, Сем, – сказав Гаррі. Вони вже на "ти" перейшли? – Те зілля тебе назовні виверне. Давай краще я «чистим розумом» та «антидотом» пройдусь. При поточному завантаженні ефект буде той самий, а відкат набагато легшим.

- Згоден, колега. Я б ще «малу бадьорість» додав.

- Логічно.

Швидко зіспівались… Алкоколеги…

Збори зайняли на кілька хвилин більше, ніж того вимагала ситуація, тому що Елмор наполягав на тому, щоб ми переодяглися у щось більш представницьке. Запропонуй таке я, Гаррі не послухав би, втім, мені на думку це й не спало, як і те, що в Сіті треба їхати не в Купері, а на Ройялі Гаррі.

Заклинання очищення Гаррі застосовував у машині, просторий салон дозволяв. Чоловіки швидко очистили голову від хмелю, але очі зберегли нездоровий блиск. Я переживав, що не встигнемо, але прибули якраз до десерту. Компанія наших ворогів сиділа біля одного із трьох панорамних вікон ресторану.

Кастет знайшов місце для авто на парковці ресторану. Цікаво, що там за ціни? Рідко який ресторан міг дозволити собі власну парковку в Сіті. Я відчинив двері…

- Молодий лорде, – сказав Елмор, – гадаю, вам краще залишитися в машині.

- Впевнені? – перепитав я. – Моя присутність може стримати Фейрбернів певною мірою. Як-не-як, Бремор – один із найсильніших кланів Дутхая.