Частина 21

Минулої ночі ми так і не вирішили, що робити, зате вдосталь налаялися. В основному лаяли Кеттла, а він жваво відгавкався на всі боки, і навіть зумів перевести стрілки спочатку на мене, потім на Сансета. Причепом дісталося і Вікслі, котрий зайняв досить дивну позицію в даному питанні: мовляв, Арочник політики в місті не робить, масових руйнувань не завдає, тому по його відомству не проходить. Ось за ці слова гімна в облмиччя він і зловив, але навіть бровою не повів.

- Ви спочатку визначіться, – сказав він, – що робити збираєтесь. Тому що я дуже сумніваюся, що ви всерйоз розглядаєте варіант труснути професора Чапмена. Там таке лайно з усіх щілин хлине – усі наковтаються.

- Тряснути по-різному можна, – заперечив я.

- І розкрити карти? – здивувався перевертень. – Ні. Якщо вже трясти, то так, щоб одразу в лайні й утопити.

- Репутація папулі не витримає такого удару, – сказав Кеттл.

- Отже, треба її зберегти, – з досадою вирішив Джон. Ми всі подивилися на нього з цікавістю. Я чудово знав, що він був не проти мокнути Чапмена в це лайно з головою. Кеттл думав чортзна-що, Вікслі рішення схвалював, а я не визначився.

- Спостерігатимемо. Даси пару людей?

- Навіщо? – поцікавився Бертрам.

- До п'яниці приставимо, щоб дров знову наламав.

- Краще бочечку віскі, і замкніть в камері на тиждень, – запропонував Кеттл.

- Ні, – вирішив Сансет. – Побудеш приманкою, поки я нічого нового не придумаю.

- Головне, щоб випивки вистачало, – відмахнувся баронет. Ризик для життя його не бентежив.

- Моє зілля повністю очистило кров, – сказав я. – Скористався б нагодою, зав'язав.

Я думав, він знову відмахнеться, але Кеттл несподівано замислився. Він нічого так і не сказав до нашого від'їзду.

Другий, мертвий Саймон так і не з'явився. Чи то минулого разу йому дуже дісталося, чи то цього разу ефіру поруч було мало, тож я даремно тримав кільце напоготові, а тільки-но повернувся додому, Гаррі його відібрав. Без кільця лягати спати було страшнувато, картку Саймон вже одного разу під ліжко зашпурнув, тож я намалював із заклинання на тильних сторонах долонь. На правій вийшло не дуже, проте працювати має.

І знову все дарма. Вранці ледве руки не протер, поки зісшкріб чорнило, але краще вже так, ніж знову зустріти розлючену примару без захисту. Поки то одне, то інше: сніданок, чай, розмови про проблеми, завдання від Гаррі, – до нас завітали гості. Якась дама у компанії двох констеблів. Причому ці не зупинилися біля хвіртки, а нахабно поперли до хати. Гаррі вигляд мав спантеличений, поки перший з копів не влетів у болотяну печать і почав тонути в гравії доріжки. Другий поліз його рятувати і став просто на вогненну пастку. Крик підпаленої людини і брудна лайка у жіночому виконанні оживили територію особняка.

- Ходімо, подивимось? – Запропонував я. Ні, Гаррі і так усе бачив, а мені доводилося задовольнятися його переказом.

- Навіщо? – перепитав чарівник. – Кампанія вже розгортається.

- Тим більше! Ще припишуть тобі напад на поліцейських чи на кшталт того. Треба ж дізнатися, хто це і навіщо завітав.

- Гаразд, умовив.

До гостей ми вийшли, коли погорілець витягнув свого дружка з хисткої, м'якою як болото гальки. Постраждали констеблі не так, щоб сильно. Видно було, що захисні амулети спрацювали як треба, але побачивши нас погорілець дістав револьвер, а його колега – жезл. Гаррі церемонився не став, махнув рукою – зброя вискочила з рук констеблів і пірнула в болотяну печать.

- Хто такі?! – суворо запитав чарівник.

- Дафна Тетріваль! – гордо заявила дама, яка хвилиною раніше лаялася краще портових вантажників. Обсмикнула строгу чорну сукню, поправила окуляри у важкій роговій оправі на довгому носі і додала тоном владної герцогині. – Старша вихователька притулку святого Аларика! Я вимагаю повернути моїх вихованців до притулку!

Безстрашна баба. А по обличчю ще й стерво, яких пошукати.

- Леді, я бачу вас уперше, а ви вже щось вимагаєте, – спокійно відповів Гаррі. – Закрадається думка, що про виховання ви знаєте набагато менше за мене.

- Ах ти ... – розлютилася дама. Ненормальна, їй Богу. Гаррі клацнув пальцями, і губи Дафни злиплися, так що другу частину фрази вона вже мукала. Втративши головну свою зброю, дамочка зовсім збожеволіла і замахнулася на чарівника сумочкою. Мені навіть стало цікаво. Хто б це не придумав, він спеціально сюди цю шалену послав чи просто дурнів більше не знайшлося? Гаррі зробив ще пару пасів, і сумочка приклеїлася до повітря, а разом з нею й рука пані. На все це лягло дві на швидкоруч намальовані печаті: на губи і руку з сумочкою. Вихователька перестала завдавати неприємностей, хоч і не перестала махати вільними кінцівками.

- А ви у нас хто? – запитав Гаррі копів.

- Констебль третього класу Даррен О'Хара.

- Констебль другого класу Карл Прінгл.

- Що тут робите?

- Сержант сказав іти з леді і дотримуватися її наказів, – похмуро відповів Прінгл.

- Ми не знали, що це ваш будинок, сер, – додав О'Хара. Прінгл похмуро глянув на партнера. Даррен зволив пояснити. – Сер Гаррі. – Прінгл насупився ще більше. О'Хара закотив очі. – Кувалда! Вибачте сер.

- Кув ... О-о-о! Це сержант, сер.

- Розберемося, – пообіцяв Гаррі. – Дункан, виклич поліцію. Думаю, у хлопців із четвертого будуть питання до колег із другого.

Констеблі взагалі скисли. Я тільки зараз помітив двійки на петлицях і вилаяв себе за неуважність. Я, звичайно, у взаєминах поліцейських далеко не експерт, але щось мені здається, працювати на чужій території без дозволу у них не прийнято, а те, що дозволу не було – факт, варто лише на пику подивитися. Я збігав у будинок і відразу набрав Сансета. Пощастило, детектив був на місці.

- Так, дуже цікаво, – сказав він. – А тепер дзвони черговому та замовляй наряд.

- Я тобі подзвонив. Ти сам не можеш наряд вислати?

- Про друге звинувачення вже забув? Де Фейрберни тебе у використанні особистих зв'язків, а мене у зловживанні службовими можливостями звинувачували. Дзвони давай, сержант виклик у книгу записати повинен, а я поки що Мелорі розшукаю. Він чоловік нормальний. Дивакуватий небагато, але справу свою знає.