Частина 13

Додому я добрався майже під ранок, завалився спати і прокинувся вже ближче до обіду, але не так близько, щоб почекати. Крім того, на кухні чекали пара холодних тостів та кілька смажених яєць. Під гарячий чай із молоком вони зайшли жваво.

Розібравшись із потребами організму, я подався шукати Гаррі. Його кабінет був пустим. Він, схоже, відклав вирішення проблеми арки, або просто уперся в глухий кут. Нічого нового на аркушах, що обліпили стіну та підлогу кабінету, я не побачив і спустився до зали. За зачиненими дверима Гаррі мучив Картуза, змушуючи малювати крейдою на підлозі примарні пастки. Я кивнув замість привітання.

- Не відволікайся! – Гаркнув Гаррі на дитину, коли той хотів привітатися. – Твоя майстерність далека від того моменту, коли можна буде робити кілька справ одразу. Закінчиш малюнок – привітаєшся.

Картуз приречено опустив голову і продовжив виводити руни на кутах вписаного в коло трикутника. Їх було вдвічі більше, ніж у печатках Гаррі. Я зробив обурене обличчя.

- Що? – не зрозумів чародій.

- Це набагато складніше, ніж ти дозволив мені!

- Ритуальна магія. Чи хочеш сказати, що твої заклинальні кола для набоїв простіше будуть?

- Ні, але…

- Помовч і не заважай.

Картуз висунув від старанності язик і докреслив останні лінії, після чого невпевнено глянув на Гаррі.

- А я що? Схема в тебе була, якщо все правильно – спрацює, ні – примара вирветься.

Очі хлопця розширилися від переляку, і він невпевнено глянув на печать унизу. Я скористався моментом, щоб шепнути Гаррі.

- Чи варто лякати? Він і так…

Картуз підняв голову і мовчки дивився на нас. Хлопець він і так не дуже балакучий, але зараз від страху взагалі дар мови втратив.

- Твоя печать, твій обряд. Я одразу казав, що втручатися не стану! – грізно заявив Гаррі.

Незважаючи на важке життя в нетрях, Натан залишався дитиною. Він ніяк не міг визначитися, що його лякає більше: привиди чи суворий учитель. Страх повільно перетворювався на розпач, а очі наливались сльозами. Втім, Гаррі не звертав на це уваги.

- А я втрутитися можу? – обережно спитав я. В очах дитини спалахнула надія.

- Ні! Це його завдання. Активуй уже чортову пастку! – наказав чародій.

Картуз здригнувся. Сльози потекли по щоках. Хлопець схлипнув і повільно потягнувся пальцем до білої крейдової лінії, ледве торкнувся її і швидко прибрав руку. У точці дотику спалахнула невелика синя іскра. Якусь мить здавалося, що вона згасне, але печать навпаки потягнула силу з повітря. Білі лінії і руни налилися ефіром, перетворившись на масивну подобу пасток, які використовував Гаррі. Йому, правда, крейда для цього не була потрібна. Картуз з переляку почав відступати назад, поки не вперся у стіну.

Ми зачекали кілька секунд, потім ще. Нарешті Гаррі скінчився терпець і він підійшов до схеми на підлозі.

- Лінії трохи нерівні, але в межах норми. Кути витримані, руни намальовані правильно. Вітаю, ти впорався. Рознюнився тільки дарма.

- А де тоді привид? – Невпевнено спитав Натан.

- Не оформився ще. Завтра повторимо. Можеш відпочивати, вільний.

Картуз кулею вилетів із зали, ніби Гаррі міг передумати.

- Не оформився? – перепитав я.

- Ти його бачив? Щойно в штани не наклав від однієї печаті. Йому ще тільки примар не вистачало. Тих, що були, я в пробірки запакував перед ритуалом. Зі справжнім привидом післязавтра спробуємо. Тут, до речі, одна теорія підтвердилася.

- Порадуй мене.

- Саймон до джерела не прив'язаний.

- Я радий! Словами не описати як. Але хіба це не було зрозуміло з його появи у будинку Вілкоксів?

- Не зовсім. Сил він міг черпати тут. Не найгірший варіант: швидкий набір сил, але так я міг би до нього дотягнутися.

- Але ти не можеш.

- Не можу без тебе! – поправив Гаррі. – Ти його якір у світі живих.

- Вже придумав, як гарантовано надерти його дупу?

- Ні, – сказав Гаррі. – У мене з цією аркою скоро останні мізки розплавляться. Ти...

За дверима пролунав телефонний дзвінок. За мовчазною згодою ми з Гаррі залишили місце сили, але до телефону в холі не встигли, оскільки відповідати на дзвінки було негласним обов'язком Картуза, що він зробив, скориставшись апаратом на другому поверсі. Коли Гаррі зняв слухавку, розмова вже закінчилася, але він ще встиг упіймати Натана.

- Хто дзвонив?.. Тільки його?.. Зрозумів. Вважай, передав. – Гаррі поклав слухавку. – Ти Сансету знадобився. Велів одягтися пристойно, буде за десять хвилин.

- Що трапилось?

- Та мені й самому цікаво. Натан каже, він не сказав.

За десять хвилин ми з Гаррі зустрічали машину інспектора біля воріт.

- І ти тут, – зрадів Джон, побачивши чародія. Виглядав детектив недуже: м'ята сорочка, кола під очима, а краватку наче замість серветки використовували. – Тримай! – в руки Гаррі лягли дві пухкі папки. – Все, що наскріб по Арочнику в інших дільницях. Вважай, у тебе найповніша збірка, – сказав він і перемкнувся на мене. – Сідай, поїхали.

- Куди хоч? – Запитав я, займаючи місце біля водія.

- В суд. У Чапмена виникли запитання. Знаю не більше за твого, але голос у нього був недобрий.

Ми зачинили дверцята, а Гаррі нахилився до відкритого вікна водія.

- А Дункана до нього навіщо тягнеш? Щоб не кричав сильно?

- Хоч би як я хотів прикритися, але цього разу не проканає. Суддя сам зажадав його присутності.

- Тобто добрих новин немає?

- Чому? За цю ніч я зазирнув у рота всім Грачам та Ліндеманнам, принаймні тим, які в реєстрі. Зуби у всіх на місці.

- І це хороша новина?

- Інших немає.

Цього разу секретар не став затримувати нас і пудрити мізки, що не завадило йому прикинутись дуже важливим, надутим птахом, але акторська гра підкачала: вийшов у нього худий індик. Якщо вже сам лорд-головний суддя перервав засідання для розмови, то чого йому було дутись? Нас мало не одразу провели до знайомого кабінету, де окрім Клайва Чапмена був ще й його батько Джеймс. Саме він першим накинувся на нас, навіть не привітавшись.