Частина 11

- Гаррі, – я постукав у двері кабінету і відразу ввійшов, – у мене до тебе дві термінові справи.

Чарівник подарував мені стомлений погляд з-під лоба, нервово смикнув бороду і відклав папери, якщо це можна було так назвати. Стіл був завалений списаними листами, але ще більше їх було пришпилено кнопками до стіни та підлоги. Ближче до кута кімнати вони були наткані так густо, що утворювали повне покриття, на якому Гаррі намалював копію арки в повний зріст. На підлозі теж був малюнок, але вже з повністю віддзеркалених ліній, порожній простір між якими ще мав бути заповнений рунами, фігурами та символами.

- Не наступи, – сказав Гаррі.

- Ого, робота у повному розпалі.

- Та яка там робота! – Гаррі роздратовано махнув рукою і зірвав зі стіни пару аркушів телекінезом, що зовсім не вплинуло на арку, оскільки він зачепив тільки нотатки біля неї.

- Як пройшло у бібліотеці? – Вирішив я одночасно відволікти його і зайти здалеку.

- Нормально, я відновив твої газети. Більше не чуди. А якщо захочеш скористатися пошуком, то схема… – Гаррі розгріб і перетасував папери, поки не знайшов потрібний аркуш.

Я підійшов до столу найвільнішою від паперів траєкторією і взяв схему, виконану на твердому жовтому аркуші.

- Хрест, чотирьохпроменева зірка, чотири кільця і два десятки рун... А хто казав, що мені рано використовувати такі складні заклинання?

- Думаєш, зумієш повторити його без аркуша?

- Можу перемалювати.

- Ха. Та ти що!? – Гаррі навіть у долоні ляснув. – Очі роззуй.

Я придивився до тонких матерій і побачив, що чорнильні лінії та й сам листок мають легкий ефірний відлив, що перетворювало його зі схеми заклинання на пошуковий амулет.

- Лист краще не губити, – зрозумів я.

- Будь ласка, я на нього півгодини витратив. То з чим прийшов?

Я покосився на невдоволену пику чарівника і вирішив спочатку пігулку підсолодити, повідомивши, що знайшов адвоката, а потім попросив убезпечити мене від привиду на цю ніч і обережно поцікавився дослідженнями моєї навіюваності.

Гаррі недобре примружився.

- Та хоч зараз вилікую, – сказав він. – Жодна зараза більше в голову не влізе. Хіба що найвправніша.

- Серйозно? – насторожився я. Хороші новини не повідомляють із таким зловіщим виразом обличчя.

- Та без проблем. Хвилин двадцять роботи з камінням та сріблом, ще десять на операцію та гуляй вільно.

- Яку операцію?

- А я не сказав? – Погана посмішка виповзла на обличчя чарівника. – Беремо трохи срібла, робимо тонкий дріт, з нього форму лінзи, таку, щоб була більша за твоє третє око. Руни захисту, відторгнення та фільтрації, ще пара символів та ліній – все це розплющуємо тонше паперу, і розрізаємо тобі шкіру на лобі, щоб закріпити на кістці. Зілля у тебе гарне, навіть шраму не залишиться.

Я недовірливо примружився.

- Ти ж казав, захист сам має відновитись.

- Не за добу ж! А ти від мене чудес вимагаєш!

- Гаррі, мені сьогодні з Грач знайомитись.

- А ти не лізь на рожен, Дункан. Не для того тебе Джон туди тягне.

- А навіщо? З баронетом та суддею ще було ясно. З першим у нього терки, з другим ми приблизно одного віку, бачилися на прийомі... А до вампірів він мене навіщо тягне? Чи хоче зіграти на «особливих» відносинах з Кейт?

- Та замість пугала, – відповів Гаррі.

- Навіщо, вибач?

- Лякатиме її тобою. Ти з двома батьками познайомився – вони одразу в ящик зіграли. Але ти не ведися. За охорону із вами хто?

- Якісь два перевертня з особливого загону.

- От і запам'ятай: бійка та залякування – їхня робота, не твоя. Ти просто присутній, мовчиш і запам'ятовуєш.

- Ясно... Привид?

- Привид, – погодився чародій.

Ми спустилися до зали, де збирався ефір. Гаррі пробурчав щось про необхідність перебудовувати маєток, дістав книгу і почав розкидатися заклинаннями. Цього разу їх було набагато менше, але вони оживляли старі печаті, наче ті були вирізані в ефірі, а можливо, так воно й було. Символи на стінах, підлозі та стелі налилися магією, освітивши кімнату краще за будь-які світильники.

Я помітив, як оновилося багатоступінчасте кільце символів, у якому я стояв минулого разу.

- Туди?

- Ага, і не рухайся, – наказав мені чародій.

Гаррі оновив свою октограму, трикутник у кільці між нами та маленькі кільця по всій кімнаті. Намалював у повітрі руну матеріалізації, наситив її силою та активував. Хвиля магії прокотилася залом, ударила по знаках на стінах і покотилася назад. Прості пастки стали заповнюватися примарами, але їх було набагато менше, ніж раніше. Усього три щури та собака.

Я підготувався до появи Саймона. Хвиля докотилася до нас, і він матеріалізувався у пастці. Так само чіткий і непрозорий, як і вперше.

- Привіт, – посміхнувся я.

- Бувай, невдаха, – відповів Саймон, нахабно посміхнувшись єдиним оком.

Гаррі запалив у руці синій вогник і тицьнув ним у дірку, що була у привида замість потилиці, але той несподівано нахилив голову вправо, і рука чарівника зустріла порожнечу. Саймон різко обернувся і схопив Гаррі за праве зап'ястя, а вказівний палець лівої сунув у вогник. Палець спалахнув, Саймон загарчав від болю і відпустив Гаррі, який від подиву навіть робити нічого не став. Палець Саймона посинів і став прозорим, втрачаючи форму. Привид сів і тицьнув ним в один із кутів трикутника, що утворював кут пастки. Вогонь перекинувся на лінії, невидимі межі пастки спалахнули дзеркальними відблисками, Гаррі вилаявся і знову вдарив привида палаючою рукою. Той знову легко ухилився і шалено зареготав. Стіни пастки засяяли і затріщали, як дрова в багатті.

- Не цього разу, старигане! – Заявив Саймон, труснув рукою, і кисть впала на підлогу шматком палаючої ектоплазми.

- Гаррі? – не стримався я. – Мені точно не рухатися?

- Стій на місці! – гаркнув чародій, махнув пальцем, перевегортаючи з десяток сторінок книги заклинань. – Думаєш ти найхитріший?! – Гаррі зірвав з листа багатопроменеву зірку, зробив пас руками, і вона стала чотиривимірною, в центрі і на вістрях засяяли руни вогню, повітря, сталі, магми, льоду та ефіру.