Частина 8

Через обставини я не зумів надати гостям гідний прийом, навіть чаю не запропонував, благо дівчата знали, що тут де, і швидко зайняли кухню, тоді як чоловіча частина сусідів осіла у вітальні. Батька Ейлі звали Халом, старшого брата Маркусом, а з молодшим, Гарфілдом, я вже був трохи знайомий. Уся трійця виявилася ветеринарами і зголосилася надати першу допомогу. Молодший, з духом коня, або бойового скакуна, як він казав, посадив Кастета у крісло і з хрустом поставив на місце пальці травмованої ноги, після чого зайнявся бинтуванням. Батько зі старшим сином поклали мене на диван задом, тобто гомілкою догори, і влаштували консиліум, терзаючи прокушену плоть і так, і сяк. Робили вони це під виглядом промивання, для чого використовувалися залишки джину, що знайшовся на кухні.

- Відчуваєш? – Запитав Хал, натиснувши на ікру.

Я відчував чітко і вже готовий був у фарбах розписати, що, але старший син ветеринара відповів:

- Ага… дивно. Я за інструментом?

- Біжи.

- За яким ще інструментом? – сполошився я.

- Спокійно, юначе. Просто в рані щось лишилося.

- Як лишилося? Мене вкусили, а не підстрелили. Що там взагалі могло залишитись?

- Зуб, наприклад, – припустив ветеринар. – Я не раз витягав уламки з кінських ший. Молодняк вампірів часто втрачає голову і лізе до великої худоби. Їм здається, що чим більше жертва, тим легше вгамувати спрагу. А коні такого не люблять.

- Чи не легше у м'ясника літр крові купити?

- Так я не про гніздових говорю, а про диких, про яких ніхто не дбає. У перші дні шкіра особливо чутлива до сонця, промені буквально пропалюють її до м'яса та кісток. При цьому енергії на перетворення тіла йде сила-силенна. Ніхто не розповідає їм про зміни, що відбуваються з організмом. Біль, страх, приниження та голод – ось і все, що бідолахи відчувають. Не дивно, що рішення вони ухвалюють не найрозумніші.

Йому що кровососів шкода? Нема чого шкодувати, тому що в більшості випадків такі обернені зриваються не на конях, а на сім'ї. Всі це знають, і вихід тут один – куля у скроню!

- Хіба їх не знищують одразу? – Запитав я. Для перетворення потрібна вампірська кров, а гнізда стежать за… Про що це я. Минуло трохи менше тижня, як я сам відбивався від юрби щурів-кровососів. Якщо хоч один тоді втік… Варіанти є.

- Знищують, але зараження вампіризмом все ж таки трапляється. Строго говорячи, кров – не єдиний варіант. Підійде будь-яка частка тіла або рідини, якщо ви розумієте, про що я.

- Фу, Шерідан! – обурився Флауер.

- Це природно, – відмахнувся від нього батько Ейлі. Розвивати тему не стали, бо Маркус прибіг з металевою коробкою інструментів. Чайник, що закипів на кухні, використовували для їх дезінфекції. Хал поліз у рану пінцетом, а в мене полізли очі з орбіт. Не треба було економити знеболювальне. Я вгризся в подушку.

- Ось він, поганець! – Вдоволено прогуркотів містер Шерідан. – Я мав рацію, кровосос.

Зілля від вампіризму в сумці є. Не забути б прийняти перед сном.

- Ось приблизно такі уламки я з кінських ший і діставав, – сказав Хал. Я обернувся.

- Ще була корова в Теплицях, – нагадав Маркус.

- І свиня в Смаглер-бей, – додав Гарфілд.

- Там собаче ікло було, – поправив батько.

- Дозвольте, – попросив я.

Хал передав мені пінцет з уламком. Ікло було трохи товще за те, що дід виламав у себе, і явно належало молодому вампіру.

- У що ти знову вляпався? – обурився Джеймс. – Коли чекати нового викрадення? Хто цього разу?

- Навіть якщо припустити, що на мене обізлились кровососи, – відповів я, – невже в них не знайшлося бійця старшого й досвідченого? Сам подивись. – Я повернув пінцет і кинув уламок Флауеру. Той упіймав його, не повертаючи в мій бік голови.

- Звідки мені знати! Я просто не хочу, щоб ти знову втягнув дівчат у неприємності.

- Строго кажучи, вони самі винні, – заступився за мене Хал. Мабуть, ще не знає, що його донька вампіра пристрелила. Я навіть обернувся, намагаючись зрозуміти щось по його обличчі. – Я в курсі, юначе, – сказав він. – Ейлі свою порцію різок отримала.

Не знаю в курсі чого він там, але уточнювати не збираюся, особливо з огляду на те, що я зараз не бігун, а в нього поруч коробка повна гострих ріжучих предметів.

- Ти її відшмагав? – здивувався Джеймс.

- Ага, – усміхнувся Гарфілд. – Вперше улюбленицю відшмагав. Уявляєш!? Не те, що нас із Маркусом.

- Вірджилу діставалося більше, – сказав Маркус.

Ще один брат? Скільки їх там всього?

- Припиняйте балаган, – наказав Хал. – Молодий чоловік, я хотів би розкрити рану і добре почистити. Там могли залишитися дрібніші уламки. У нас вдома є чудове ранозагоювальне зілля.

- Не треба. Мої все одно краще, – сказав я.

- Не будь таким впевненим, – спробував переконати мене Гарфілд.

- Бреморські, – нагадав я. – Від головного алхіміка клану особисто.

- Точно, ти ж ... – почав Гарфілд, але увійшли Фінелла з чайником і Ейлі з пирогом. Мабуть, новим, бо той ми доїли. Цей кінь раптом змінив тон із безтурботного на серйозний і почав загинати пальці. – Ти родич голови, вчишся у чародія, сам хлопець бойовий ... Слухай, сестричка, схвалюю твій вибір, дуже гарна партія! Та й батько схвалить, а то він уже почав переживати, що ти своїх безпритульних у сім'ю притягнеш. Без образ, Клінте…

Клінт виглядав ще більш приголомшеним, ніж я. Ось що за біда з цими старшими братами: один ненавидить безпричинно, інший... Хоча, я б не сказав, що він мене любить, швидше любить мучити Ейлі. Он як почервоніла – яскравіше за розпечену плиту. Хоча я й по собі відчуваю, що обличчя палає.

Коза рвонула до брата, але зупинилася, не знаючи, куди подіти тарілку з пирогом. Він, мабуть, на це і розраховував і видав єхидну усмішку.

- Ти тільки поводься пристойно, бо дізнається справжній характер – заміж не візьме!

Великий шматок полетів у Гарфілда.

- Припинили! – Скомандував Хал. Немов бик заревів. – Марш додому, обоє! А ти, – палець батька вказав на сина, – завтра вирушаєш на псарню лорда Роттена, лікувати запор його собакам.