Частина 4

А ось і провокація. Кастет казав, що близьких родичів вони не знайшли. Втім, так, Нова Фріландія – світ не близький. А Вімбуш, тарган цей, може навіть справжнім виявитись.

- Це ж... – сказала Фінелла.

- Дуже сумна історія, – перебив я. Фальш відчули всі, але я зробив кам'яне обличчя і подивився на сцену, щоб зразу спіймати погляд Гаррі, який якраз спускався і, судячи з усього, прямував до нас, але був перехоплений вітаючими. Добре! Є можливість закінчити фарс раніше, ніж він дістанеться. – Прошу, містере Вімбуш, продовжуйте.

- Як єдиний родич я просто повинен взяти опіку над дітьми! – Заявив Вімбуш із запалом і категоричністю, від якої тарганячі вусики підскочили доверху.

- Шляхетне рішення, – підтвердив суддя.

- Та ось біда. Дітей визначили до притулку, але вони втекли, і керівництво сирітського будинку відмовляється виписувати папери на них.

- Можу зрозуміти їхні побоювання. У батьків сиріт, напевно, було майно, яке відійшло на їх утримання. Тепер сирітський будинок має передати його вам, і керівництво побоюється, що ви просто зникнете з ним.

- Боюся, лорде Чапмене, – втрутився Вінсент Фейрберн, – там інша ситуація. Думаю, Орден Пошани є достатньою гарантією того, що містер Вімбуш – джентльмен, гідний довіри. Ми вже найняли детектива, який розпочав пошук дітей. І перше, що він з'ясував, – майно дітей не було прибутковим. Нерухомість продали з молотка за найнижчою ціною, а діти втекли відразу після прийому до притулку, приблизно п'ять років тому. Тоді як по паперах вони втекли зовсім недавно.

- Зрозуміло, – сказав суддя, – а фонди продовжували списуватись, що, мабуть, повністю влаштовувало керівництво притулку. – Я можу перетрусити це кубло зверху до низу і покарати винних, але без дітей ви паперів не отримаєте.

- О, не варто хвилюватись лорд-головний суддя! – запевнив Вімбуш. – Я готовий прямо зараз написати відмову на користь будь-якого пристойного благодійного фонду чи закладу. Для мене головне – діти, але навіть коли я їх знайду, боюся, керівництво притулку ставитиме палиці в колеса, а мій час перебування у метрополії обмежений. Аборигени – не дуже найнадійні працівники, а без твердої руки вони можуть взагалі розпуститися, і я втрачу справу, яку вирощував роками!

- Що ж, – сказав суддя, – я вам допоможу. Знайдіть дітей – і справа вирішиться у найкоротші терміни. Тільки відмову написати доведеться, я вас за язик не тягнув. Прошу секретаря підібрати кілька фондів на вибір.

- Дякую, лорд! – сказав Вімбуш.

- Дякую, – додав Фейрберн. – Думаю, справа вирішиться днями, – сказав він, глянувши мені у вічі.

- Що за інтригу ти завів цього разу? – запитав Гаррі, коли нарешті подолав натовп вітачів, які поспішали підмазатися до нової впливової фігури на шахівниці Фарнелла.

- Сер Гаррі, – стримано привітався Вінсент. Гаррі відповів йому промовистим поглядом і лише за кілька хвилин пересилив себе.

- Лорд Фейрберн.

- Ти сильний, – несподівано промовив чорношкірий, який за час попередньої розмови не промовив і слова.

- А ти той хлопець, якого найняли, щоб мене вбити? – несподівано запитав Гаррі. – Думаєш впораєшся?

- Я завжди перемагаю, – сказав гігант.

- Лорд Фейрберн! – розлютився суддя. – Що це означає?

- Лорд Чапмен, – втрутився Август, – гадаю, ви не так зрозуміли. Боладжі найнятий для охорони! Просто він упевнений, що в його силах упоратися з будь-яким супротивником. Думаю, не секрет, що у нас натягнуті стосунки з сером Гаррі, він славиться своєю буйною і непередбачуваною вдачею, а його учень, лорд Локслін, навіть влаштував погром у головному торговому представництві Дому!

- Протестую, ваша честь! – сказав я. Якщо Август почав копати собі могилу, йому треба допомогти. – До мене дійшли чутки, що сер Август найняв убивцю, щоб усунути мене.

- О, в клубі про це теж говорили! – Вдало подав голос Саймон.

- Ось я і прийшов в Дім Фейрбернів з'ясувати все за розмовою з головою, але натомість охорона дозволила собі вільність непристойно відгукнутися про мій клан та сім'ю, після чого застосувала силу. Довелося боронитися. Там, до речі, було чимало свідків. Одну леді навіть бачив у залі. Думаю, вона не проти поділитися спогадами і поглядом з боку.

- Не варто, – сказав Вінсент. – Я перепрошую за той інцидент, ми обоє погарячкували.

- Хіба? – Запитав я, відверто знущаючись. – Малий, неотесаний селюк, чортів молокосос. Ви слів не добирали, я собі такої вільності не дозволяв.

- Досить і того, що ви оголосили, ніби наша сім'я найняла вбивцю! – ледве стримуючись, сказав лорд Фейрберн.

- Справді, – сказав я і перевів погляд на чорношкірого.

- А ти сміливий! – засміявся він. – Та заслабкий, щоб вести себе настільки зухвало. Помовч!

Кристал на грудях розгорівся як вугілля, голова закрутилась, але я постарався не подати виду. Щелепи звело, губи злиплися, і я зрозумів, що найближчим часом не зможу відкрити рота, тому мило посміхнувся і зробив жест, ніби закриваю рот на замок і викидаю ключ. Мав виглядати так, ніби я сказав усе, що хотів.

- Серйозно? – запитав Гаррі. Мої труднощі від нього не сховалися. – І хто ти такий, щоб затикати рота моєму учневі?

- Боладжі Ленгаї з племені Накуру, великий воїн Бога дощу, вбивця шаманів і повелителів стихій, – сказав він, наче констатував факти. Жодного пафосу.

Так, володарі стихій – це їх елементалісти, а шамани – чародії, напевно, з етнічною специфікою, але загалом зрозуміло. Тобто, здоровило прямим текстом сказав, що вбивав подібних Гаррі.

- Знайшов чим хвалитись, – сказав Гаррі. – Я теж не одного чаклуна пришив.

- Сер Гаррі? – обурився суддя. – Чи не надто смілива заява у присутності служителя Феміди?

- На війні лорд, на війні. Богиня правосуддя не заперечувала.

- Поставиш своє життя проти мого? – одразу ж запропонував чорношкірий.

- Посаджу обох, – пообіцяв Чапмен. Масай хотів заперечити, але йому вистачило розуму стриматись, та й Август знову втрутився.