Розділ 2. Перша спроба

Наступного ранку Фелікс прокинувся раніше, ніж зазвичай. Щойно розплющив очі, він згадав учорашню пригоду. Перед ним знову постав старий дуб, золотаве світло, що спалахнуло в його очах, і відчуття неймовірної легкості, коли він біг лісом у подобі дев'ятихвостого лиса.

Хлопець усміхнувся.

Тепер він точно знав, що це не був сон. Він справді міг перетворюватися на лиса!

Фелікс швидко одягнувся й поспішив до решти родини. На кухні вже були Антоніна, Орест, Олесь і Дем'ян. Надійка сиділа поруч із мамою й щось захоплено розповідала, розмахуючи маленькими руками.

— Доброго ранку! — привітався Фелікс.

— А ось і наш дев'ятихвостий! — усміхнувся Дем'ян.

Олесь засміявся й посунувся, звільняючи братові місце за столом.

— Слухай, Феліксе, — звернувся він до нього. — А покажеш нам сьогодні своє перетворення?

— Так! — одразу відповів хлопець. — Звісно, покажу!

— Я теж хочу побачити! — вигукнула Надійка.

— Побачиш, — пообіцяв Фелікс. — У мене тепер є дев'ять хвостів!

Після сніданку вони всі вийшли надвір. Фелікс відійшов трохи далі від будинку, щоб мати достатньо місця, а брати й Надійка влаштувалися неподалік. Орест також вийшов подивитися, що з цього вийде.

Фелікс заплющив очі й спробував пригадати вчорашнє відчуття. Тепло в долоні, золотаве світло, дивне поколювання, яке розливалося по тілу... Він навіть уявив, як за його спиною з'являються дев'ять пухнастих хвостів.

Він зосередився.

Минуло кілька секунд.

Нічого.

Фелікс розплющив одне око й подивився на свої руки. Вони залишалися звичайними людськими руками.

«Мабуть, я недостатньо стараюся», — подумав він.

Хлопець знову заплющив очі. Цього разу він напружився сильніше, затримав подих і спробував пригадати кожну мить учорашнього перетворення. Він згадав старий дуб, тепло, що пробігло тілом, і золотаве сяйво власних очей.

Але нічого не відбувалося.

Фелікс спробував ще раз. І ще.

Він уже почав сердитися на себе. Чому вчора все вийшло так легко? Він же точно пам'ятав, як це було! Невже тепер не зможе знову стати лисом?

— Не виходить, — нарешті промовив він, опустивши руки.

— Може, спробуй ще раз? — обережно запропонував Олесь.

Фелікс кивнув. Йому не хотілося здаватися перед братами. Він знову заплющив очі, міцно стиснув кулаки й зосередився так сильно, що аж насупився.

Та минула хвилина, потім друга. Його тіло залишалося незмінним.

Хлопець повільно розплющив очі й подивився на свої долоні. Вони трохи тремтіли від напруження.

— Учора все було так легко, — розчаровано промовив він. — Я навіть не думав, як це зробити. А тепер намагаюся з усіх сил, і нічого не виходить.

Він опустив голову. Ще зовсім недавно йому здавалося, що тепер він зможе перетворюватися будь-коли. А виявилося, що власна магія зовсім не поспішає слухатися його.

Дем'ян підійшов ближче й дружньо поплескав брата по плечу.

— Нічого, Феліксе. Може, іншим разом вийде.

— Так, не поспішай, — додав Олесь. — Ми ще побачимо твого лиса.

Брати не хотіли, щоб він засмучувався, і невдовзі запропонували пограти разом. Але Фелікс уже не міг думати ні про що інше. Йому дуже хотілося знову перетворитися. Хотілося зрозуміти, як це працює, і довести собі, що вчорашнє диво не було випадковістю.

Орест помітив настрій сина й присів поруч.

— Знаєш, Феліксе, — спокійно сказав він, — не все виходить із першої спроби. Навіть якщо вчора тобі вдалося щось зробити, це не означає, що сьогодні ти вже вмієш повністю цим керувати.

Хлопець мовчки слухав.

— Будь-яке вміння потребує часу. Треба пробувати, помилятися, вчитися й не здаватися. Ти ще тільки починаєш знайомитися зі своєю силою. Дай собі трохи часу.

— Але ж учора я зміг, — тихо відповів Фелікс.

— І сьогодні зможеш, коли будеш готовий. Не варто засмучуватися через те, що тобі ще потрібно чогось навчитися.

Орест лагідно поклав руку синові на плече. Фелікс трохи заспокоївся. Він усе ще хотів перетворитися, але слова батька допомогли йому зрозуміти, що поспішати не потрібно.

День минув у звичайних домашніх клопотах та іграх. Фелікс намагався відволіктися, хоча думки про дев'ять хвостів раз у раз поверталися. Кілька разів він навіть непомітно пробував викликати знайоме тепло, але нічого не змінювалося.

Коли сонце почало опускатися за дерева, Фелікс вийшов на прогулянку разом із Надійкою.

Сестричка тримала його за руку й весело розповідала про свої справи. Вона то показувала йому квіточки біля стежки, то зупинялася, щоб роздивитися метелика, який сів на листок.

— Феліксе, а ти сьогодні вже перетворювався? — раптом запитала вона.

Хлопець похитав головою.

— Ні. У мене не виходить.

Надійка на мить замислилася, а тоді підняла на нього очі.

— А чому?

— Не знаю. Учора я міг, а сьогодні не можу. Тато каже, що треба вчитися, але я дуже хочу знову стати лисом.

Надійка трохи помовчала, а потім усміхнулася.

— У тебе все вийде, Феліксе!

Він подивився на сестричку.

— Справді так думаєш?

— Авжеж! Ти ж учора зміг! Значить, зможеш і сьогодні. Просто треба спробувати ще раз.

Фелікс усміхнувся у відповідь. Надійка говорила так упевнено, ніби зовсім не сумнівалася в ньому. І чомусь після її слів йому самому стало легше.

Вони пройшли ще трохи, аж поки Надійка не зупинилася біля невеликої галявини.

— А покажеш мені ще раз? — попросила вона.

Фелікс глянув на сестричку, потім на свої руки. Він не став напружуватися чи силоміць намагатися викликати магію. Просто заплющив очі й згадав те дивне тепло, яке відчував учора.

Спочатку нічого не сталося.

Але за мить у грудях з'явилося знайоме відчуття. Тепло повільно розлилося по тілу, торкнулося рук і ніг. Фелікс відчув легке поколювання, а тоді його очі спалахнули золотом.

— Надійко, дивись! — встиг вигукнути він.