Перший сніг

Повітря зранку вже мало легкий присмак снігу. Синоптики були не праві, стверджуючи, що сьогодні опадів не передбачається – передбачається. ВОНА була впевнена: чуття її ніколи не підводило. Нехай тепер середина листопада, і вуличний термометр показує +10, але сьогодні точно піде сніг.

Дівчина сиділа на підвіконні і тарабанила пальцями по вікну. ВОНА чекала на сніг. ВОНА чекала його, наче все її існування залежало від цих кристаликів льоду. Спочатку барабанний дріб був тихим, так, легкий доторк пальців до скла, але з кожною хвилиною очікування він ставав все сильнішим і сильнішим, доки не переріс у несамовиті удари всією долонею. Так само шалено і гучно стукало зараз її серце.

- Де ж цей бісів сніг?! – голосно крикнула ВОНА.

Цього їй здалося замало. Внутрішній біль потребував виходу. Дівчина підняла до гори обидві руки, намагаючись вдарити по рамі так, щоб вщент розбити її, але останньої миті зупинилася.

- Що я роблю? Мені ж цього не можна!

«Він не прийде. Потрібно з цим змиритися, - пролунало у голові. – Але як? Я ж просто кохала і хотіла, щоб мені відповідали взаємністю. Наче так і було до певного моменту. Чому він здався, не став боротися за нас, дозволив обставинам взяти гору? Може, й не було ніякої любові? Може це все витвір моєї дівочої уяви? Але як же ті ніжні слова, які він мені казав, які шепотів зоряними ночами? Як же наші плани щодо переїзду до іншої країни, і не тільки плани, а й куплені парні валізи, що сиротами стоять у кутку? Чому «нас» більше нема?»

Ще мить тому ВОНА палала, а зараз тремтіла від холоду. Гнів безсилля поступово змінювався апатією. Залишилося лише одне бажання: перетворитися на крижинку без почуттів і страждань. Дівчина згорнулася клубочком, укуталася пледом і поринула у свої невеселі думки.

Раптом за вікном промайнула одна сніжинка, друга, третя.

- Я була права! Снігопад! Справжня завірюха!

Дівчина підхопилася з ліжка, відчинила вікно, впускаючи морозне повітря, і дозволила довгоочікуваним сніговим пластівцям залетіти в кімнату. Із захватом спостерігала ВОНА, як повільно кружляють сніжинки і осідають на стіл, диван, килим, перетворюючи предмети. Емоції захлеснули її, через що стояти на місці вже не могла, тож закружляла у танці. Несподівано ВОНА відчула, що стіни тиснуть на неї. Ні, не стіни, а весь той негатив, усі ті біди, неприємності, зрада коханого, пережиті останнім часом. Дівчина почала задихатися, їй різко стало не вистачати кисню. Черговий порив вітру підказав, куди треба бігти. Схопивши в’язаний шалик, ВОНА помчала на дах - там вільний простір, свіже повітря, і нікого немає, на відміну від двору.

Завдяки турботам сусідів дах її звичайного п'ятиповерхового будинку був перетворений на зручну терасу для відпочинку. Тут часто проводили пікніки, вечірки, закохані влаштовували романтичні вечори, з неї відкривався чудовий краєвид.

Опинившись у бажаному місці, героїня зітхнула з полегшенням. ВОНА побачила, що дах вже увесь засипаний снігом, і нова хвиля захоплення накотила на неї. Почалася справжня зимова хуртовина. Сильний порив вітру обсипав її жменею снігу і мало не збив з ніг. Дівчина не стала чинити опір йому і дозволила потягти за собою.

ВОНА танцювала разом з вітром під луною, осяяна зірками, обсипана сніговим конфетті, і прекраснішого, більш пристрасного, більш щирого танцю складно було б побачити зараз десь ще.

Тієї ж думки був і молодик, що стояв на вулиці, спершись на стовп ліхтаря, і спостерігав за цим сніжним вальсом. Своє спостереження за дівчиною він вів досить давно: ще з того моменту, коли ВОНА почала бити по склу. Наразі він помітив, що в пориві несамовитості танцівниця застрибнула на парапет, зробила кілька па і завмерла.

- Тільки не це! – крикнув хлопець і щодуху побіг до будинку.

Лише кілька секунд знадобилося йому, щоб опинитися на даху.

На тлі бурхливої стихії дивно було бачити дівчину, яка стоїть на самому краю прірви і з усмішкою дивиться у небо. Фігурка здавалася такою тендітною і легкою, що хлопець був певен – розведи ВОНА руки, вітер підхопить її і понесе, як ту сніжинку.

Дуже тихо, щоб не злякати трепетну особу, він підійшов ближче, і приготувався, у разі потреби, одразу ж схопити її.

- Я можу до вас приєднатися, повітряне створіння? - переконавшись, що ВОНА не збирається стрибати, спитав юнак.

Дівчина обернулася. Він з полегшенням відмітив, що на її обличчі не було переляку - на ньому читалося лише умиротворення.

- Що ти тут робиш?

- Йшов вулицею, милувався падаючим снігом, підняв голову вгору і побачив, як ти танцюєш. Гарно!

- Це не для чужих очей, це для себе.

- Я так і зрозумів, але нічого вдіяти не зміг: захотів побачити виконавицю ближче.

- Ти теж любиш сніг?

- Так. Є у ньому щось чисте, правильне. Він ховає бруд і сірість під білою ковдрою, роблячи все довкола гідним захоплення.

- Як поетично! Ти поет?

- У тому числі. Тобі не холодно? Може, візьмеш мою куртку?

- Сніг теплий, - з посмішкою відповіла співрозмовниця. – Пригадай рослини, вкриті снігом. Вони не тільки не мерзнуть, а й ростуть під ним.

- Але ти не рослина!

- Дуже шкода. Мені так кортить обернутися зараз сніжинкою, яку буря віднесе в невідомому далечінь, де вона полежить трохи, а коли прийде тепло, розтане.