Глава 4

Мег спокійно переглядала статті, які скинув їй Рос. Тут фото Камерона було чорно-білим, тому запам’ятати його не легко. Хоча він доволі гарний чоловік. Темноволосий, високий, з дивовижними мигдалеподібними очима янтарного кольору. На обличчі легка неголеність, що надавало чоловікові якоїсь сексуальності, спокусливості. Ось він в обіймах високої та стрункої блондинки в темній сукні. А вони – гарна пара.

– За що він подав позов на «Таємне життя»? – глянула вона на Роса.

– Одного разу по дорозі на роботу він помітив молоду дівчину, якій стало зле прямо на вулиці. Він – лікар, отже кинувся надавати першу допомогу. Один з зівак зняв це на відео. А «Таємне життя» викупило це відео. І оскільки читачам не цікаво читати про першу допомогу, вирішили зробити сенсацію і розповісти про зраду лікаря своїй нареченій. Зробили фото з цього відео і розмістили в газеті. Після виходу статті розгорівся гучний скандал. І наречена розірвала заручини та влаштувала йому Армагедон.

– І що далі?

– Та він не розгубився, а подав позов на газету. І довів у суді, що то була не зрада, а перша допомога!

– І що наречена?

– Ось! – Рос увімкнув відео.

І Мег втупилася на екран, проводжаючи високого чоловіка поглядом. Він швидко збіг сходами від залу суду і рушив до машини. Його покликала блондинка у червоній сукні. Вони про щось говорили декілька секунд, поки по щоках незнайомки не побігли струмочки сліз. А Камерон, рубаючи руками повітря, щось доводив жінці. А потім розвернувся і сів до свого автомобіля.

– Чого він поїхав до Намібії? – запитала дівчина. – Чому саме Намібія?

– Ліза Добосевич не давала йому спокій. Вона перетворила його життя на жах. Постійні переслідування, сварки… Він не витримав і записався в корпус миру. А там саме готувалася поїздка на двадцять сім місяців до Намібії. Ось він і погодився!

Зробивши всі щеплення та здавши потрібні аналізи, Мег зайнялася оформленням відповідних документів. А додому потрапила пізно увечері.

Відкоркувавши пляшку вина, дівчина закуталася в ковдру та забралася у величезне крісло, розглядаючи язики полум’я в каміні, який палахкотів червоно-синім кольором. В цьому кріслі вона частенько засинала маленькою. А татко потім заносив її на руках до ліжечка.

Спогади нахлинули, як снігова лавина, тож дівчина надпила вина та спробувала відігнати від себе настирливі думки.

У двері подзвонили. Мег нічого іншого не залишалося, як йти відчиняти. На порозі стояв високий блондин з букетом білих троянд та паперовим пакетом з якогось магазину. Меган відвела погляд та важко зітхнула.

– Привіт, кохана! – щиро розплився в посмішці Брюс. – Сорока мені на хвості принесла, що ти тепер тут мешкаєш…

– Що ти тут робиш? – запитала Мег, притримуючи долонею двері та відрізавши йому шлях до квартири.

– Вирішив навідати тебе! – солодко пролепетав Брюс. – Тепер ми можемо…

– Що гроші Джеремі скінчилися? – грубо запитала дівчина.

– Ну навіщо ти так? – промовив Брюс, протягуючи їй квіти. – Твій брат намовляє на мене, а ти віриш всьому, що він говорить!

– Невже? – дівчина прийняла квіти й притисла їх до грудей.

– Так, кохана! – запевнив Брюс. – Ти впустиш мене? Я з твоїм улюбленим вином!

Мег відсторонилася й Брюс швидко прослизнув до кімнати. Поки Меган ставила квіти у вазу, Брюс всівся в крісло й закинув ноги на журнальний столик.

– Неси фужери, сонце! – крикнув він, підхопивши її келих з вином та пригубивши його.

Мег взяла два чистих фужери й вийшла до колишнього. А він в цей час говорив телефоном.

– Так… адресу я тобі скину. Підтягуйся, друже! Так! Це квартира Мег…

– Брюсе…

Він приклав пальця до вуст, жестом наказуючи помовчати.

– Як завжди! Так! Бери ту свою солоденьку блондиночку… І Роба можеш прихопити….

– Брюсе…

– Добре! Чекай моєї есемески….

Він вимкнув телефон і підняв свої блакитні очі на Мег.

– Я запросив Джастіна і його Аманду. Ти ж не проти? – запитав чоловік. – Мала, ти чого? Відірвемося!

– Вибач! Та нічого не вийде! – перебила вона колишнього. – Я збираюся у відрядження і не маю часу на твоїх друзів…

– Куди збираєшся? – прибрав ноги зі столика Брюс. – У відрядження? Кохана, у відрядження збираються ті, хто працює…

– А я працюю!

Брюс так голосно розреготався, що Мег відчула відразу до нього. Хіба можна так відверто зневажати її? Це ж приниження її гідності!

– Ти працюєш? Ти? – аж зігнувся від сміху чоловік. – Це жарти у тебе такі? Ой! Тримайте мене!

Його обличчя стало червоним від напруги та реготу.

– Припини поводитися, як ідіот! – гаркнула вона. – Так! Я працюю! І не бачу в цьому нічого поганого! Я хоча б чесно заробляю собі на життя! А ти виманюєш гроші в родини дівчат, з якими зустрічаєшся!

Посмішка зникла з обличчя Брюса. І тепер воно стало блідим, як ковдра, яка була накинута на спинку крісла.

– І де ж ти працюєш? Якщо не секрет! – нарешті після довгої паузи запитав він.

– В модному журналі «Леді»!

– Каву подаєш?

– Працюю журналістом!

– Та ну! – аж не втерпів він. – Ось так просто тебе взяли на посаду? Певно, редактор – пристаркуватий дідуган, який поласився на твої спокусливі форми!

– Редактор – жінка! І я, навіть, отримала перше завдання! Написати репортаж про відомого лікаря! Правда, працює він в Намібії!