Розділ 10

Кілька секунд здалася мені вічністю, я не дихала і з завмиранням серця дивилася на Ваню. У цій ситуації найстрашніше те, що нічим не могла йому допомогти, залишалося стояти, чекати та вірити. Як тільки він успішно схопився рукою за гілку, видихнула. Але розслаблятися було зарано.

       Іван ніяк не міг стягти впертого кота, той вчепився в кору дерева й не збирався так просто даватися в руки. Тим не менш, якимось дивом чоловік зумів впоратися з переляканою твариною, сунув її під сорочку й обережно став спускатися.

        — От хлопець, молодець, — захоплювалася жінка, що заступилася раніше за Івана перед мужиками.  — Залишилися ще на світі добрі люди.

       Вона має рацію, але... у мене серце було не на місці, зараз пощастило, а що буде завтра або післязавтра?! Навіщо ж ризикувати своїм життям, невже Ваня зовсім не думає про батьків? Як вони переживуть, якщо, не дай Бог, щось станеться з їхнім сином?

        — Молодець? — пирхнув один з роззяв. — Так він понтується або кайф ловить від адреналіну.

       Я з величезною нехіттю відірвала пильний погляд від Івана й відшукала очима розумника. Звичайний хлопчина років двадцяти, особливо нічим не примітний, але я зрозуміла, чому він так емоційно висловився. Поруч, тримаючи його за руку, стояла дівчина й фактично пожирала Ваню поглядом.   Ймовірно, його спалювали ревнощі, він хотів хоч якось блиснути перед коханою, але вся її увага переключилася на суперника. На чоловіка, який доводить свою крутість вчинками, а не легковажними словами.

       Пекучі ревнощі піднялися до горла неприємною грудкою, кров скипіла в жилах, довелося зробити глибокий вдих, щоб вгамувати шалені емоції всередині.

       Я переключилася з темноволосої дівчинки на Івана, йому залишалося якихось нещасних півтора-два метри, і він знову опиниться в безпеці, яке щастя! Мабуть, рано зраділа... Все сталося в одну мить, кіт взбрикнув, подряпав чоловіка, а він, не втримавшись, звалився на землю й застогнав від болю. У мене в цей момент від паніки і страху земля пішла з-під ніг. Я не могла собі дозволити довго перебувати в шоковому стані, просто зобов'язана була тримати себе в руках і негайно допомогти Вані.

        — Будь ласка, залишайся тут, — наказала Жені, а сама кинулася до потерпілого чоловіка.                                            

        — Не стійте стовпом, викличте хтось «швидку»!

       Опустилася перед ним на коліна й обережно доторкнулася до подряпаної котом щоки. Мимоволі помітила, що довбана тварина також неабияк постаралася і над грудьми, практично вся сорочка була роздерта й вимазана в крапельках крові.

       Він глибоко вдихнув і розплющив очі, примружився, а потім щось простогнав невиразне.

        — Ваню... Іванчику, ти як? — я хоч і намагалася бути сильною, але в голосі пролизували панічні нотки.  — Потерпи, зараз приїде «швидка».

        — Зі мною все гаразд,  — прохрипів, не відриваючи від мене очей.

        — Ма, а дядькові дуже боляче, так?

       Я різко обернулася і жбурнула на Жеку грізний погляд. Та що ж таке! Просила ж стояти на місці! Мені не хотілося, щоб син все це бачив, але якщо вже так сталося, нічого не поробиш. На щастя, Ваня впав не з верхівки та навіть, здається, перебував зараз у адекватному стані. Принаймні, видимих ​​пошкоджень, крім подряпин від кігтів кота на ньому не було.

        — Іди сюди, скажу щось по секрету.

       Іван покликав до себе Женю, той охоче підійшов, сів навпочіпки та фактично ліг на чоловіка, бажаючи почути секрет. Мені було боляче дивитися, як син впирається руками прямісінько в постраждалі груди, проте Ваня тримався стійко.

        — Ми ж з тобою мужики, правильно? — почула тихі слова чоловіка.

        — Так, — підтвердив Жека.

        — Значить повинні, зціпивши зуби, терпіти і не показувати, наскільки нам насправді, боляче.

       Клянуся, син після такої заяви навіть в обличчі змінився, миттєво встав і підійшов до мене, підвів голову.

        — Ма, дядько — мужик, йому не боляче.

       Мужик він, ага... Ваня спробував розсміятися, але закашлявся, було добре видно, як йому «не боляче». Виявиться дивом, якщо він собі нічого не зламав при падінні.

        — Дай мені телефон, — попросив, вказуючи на свою кишеню джинсів.

       Мені було страшно лізти туди, раптом нога зламана, але чоловік виявився таким упертим, що зібрався вже сам за ним лізти  — я не дозволила. Обережно дістала й віддала йому. Перед тим, як набрати номер, він уточнив:

        — Автівку водити вмієш?

        — На жаль,  — я розвела руками.

        — Гаразд. План «Б».

       Поки Ваня дзвонив, я озирнулася, натовп роззяв все ще крутився навколо, бабуся з котом на руках тупцювала неподалік, ймовірно, хотіла підійти і подякувати, але побоялася. Ревнивий хлопець ледь утримував свою дівчину, вона так само жадала наблизитися, допомогти хоч чимось, але брюнет наполегливо намагався тягти її геть. Правильно, нема чого розходжувати біля чужого чоловіка! Мої думки перервала карета швидкої допомоги, що вже під’їхала. Ваня якраз закінчував говорити: