Розділ 8

РОЗДІЛ 8

Біля будинку Івана відчула хвилювання: коліна підгиналися, йти зовсім не хотілося, але силою змушувала себе крокувати до кінця. Чи хочу я насправді дізнатися ту правду, яку він напевно скаже в результаті? Поки ми їхали, я мала достатньо часу подумати, незважаючи на безперервні дзвінки Люди. Не те, щоб вона якось спеціально ховалася від мене, дічі я зуміла поглянути на екран, але номер того, хто телефонував, не був підписаний, тому питань стало ще більше. І від цього фантазія почала малювати абсолютно безглуздий висновок. Не стала тримати його в собі і поділилася з подругою:

        — Таке відчуття, що ти намагаєшся за моєю спиною поговорити з Богданом, але боїшся спалитися, і тому тобі доводиться весь час скидати дзвінки.

       Люда подивилася на мене великими карими очима, в них безпомилково можна було побачити шок і обурення. Знову ж, реакцію я могла трактувати двома способами: її розсекретили або вона дуже сильно образилася. Насправді, не вірила я, ніби подруга могла за моєю спиною спілкуватися або фліртувати з Островським: фактично, ми з нею були дуже близькі з самого дитинства. У нас жодного разу не виникало конфліктної ситуації через хлопців. Ймовірно, тут справа в чомусь іншому. Скоріш мені стало прикро, що вона не хоче поділитися, може, я змогла б допомогти, підказати, врешті-решт.

        — Ага, з Іваном спілкуюся, намагаюся попередити його, щоб біг з квартири, поки не пізно, — пробурчала ображено Люда і важко зітхнула. — Ти ж знаєш, що мені твій Островський і задарма не потрібний, я ще не зійшла з розуму. Цей вилизаний дрищ мені з першої зустрічі видався слизьким типом і, бачиш, як все вийшло в результаті.

        — Ти ж його недавно захищала,  — дорікнула з усмішкою.

        — Та, якби він мені був потрібен, я б, навпаки, всіма силами намагалася тобі показати, який він фу. Чорт, як зображу себе поруч з ним, аж пересмикує всю!

       Я розсміялася: Люда і правда скоцюрбилася, ніби щойно з'їла часточку лимона й змінилася в обличчі. Та зрозуміло, що я сказала все це, щоб хоч якось розрядити атмосферу. На щастя, її телефон перестав дзвонити, та й ми вже довгий час стояли біля під'їзду, не наважувалися увійти. Точніше це мені все хотілося відтягнути час.

        — Йдемо, підозріла ти моя, — реготнула Люда й першою увійшла в під'їзд.

       Квартира Вані була на дев'ятому поверсі, ми натиснули на кнопку ліфта і пораділи, що він справний. Подруга не відчувала мого дискомфорту, тому без вагань натиснула на дзвінок і чекала. У квартирі відразу загавкали дві собаки, гавкіт однієї з них мені здався занадто грізним, лякаючим до тремтіння.

        — Фу, сидіти! Місце! — почули ми чоловічий голос.

       Начебто, не Вані, але хто знає. Нам відчинили двері, на порозі виявився зовсім інший чоловік. Блондин примружився, немов намагався зрозуміти, хто ми такі. На ньому були одягнені спортивні штани й світла футболка, в цілому він виглядав по-домашньому, не думаю, що він у такому вигляді прийшов до Івана в гості. Може ми помилилися, або Мишко написав не вірну адресу?

        — А Іван тут живе?  — уточнила я, але через секунду сумніви розвіялися самі собою, голова тієї самої сірої собачки протиснулася через вузький отвір дверей.

        — Ванілька, дівчинка моя!

       Чоловік відчинив двері ширше, щоб дати пройти песику. Вона, накульгуючи, підійшла до мене, я вже тягнула руку, щоб погладити, як раптом почула:

        — Стій, не треба...

       Але було вже пізно. З гарчанням через двері вискочив другий собака й накинувся на мене, вчепився зубами в руку, якою я тягнулася до Ванільки, немов збирався її прокусити. Від шоку й несподіванки не встигла зреагувати, біль миттєво прострелив долоню, обпалив її пекучим вогнем, а з очей покотилися сльози. Я не знала, що робити, як припинити напад, і через це панікувала сильніше, розохочуючи пса все більше.

        — Чорт, Їжачок, фу,  — кричав чоловік, намагаючись відтягнути від мене собаку.

       Люда теж щось говорила, але її слова показалися нечіткими, вся моя увага була зосереджена на болі й гострих іклах. Не знаю, в який момент все припинилося, нарешті, пес відчепився і, наче як, чоловік його замкнув у квартирі.

       Скиглячи від болю, схлипнула й затуманеним поглядом спробувала розгледіти пошкоджену долоню. З дрібних ранок від зубів бігла кров, але начебто не все виявилося настільки погано, як могло здатися спочатку. Мене продовжувало трусити від шоку, хотіла покликати подругу, але з горла вирвався лише жалюгідний виск.

        — …треба їй допомогти!

       Ледь розібрала кінець розмови між Людою і тим чоловіком.

        — Так, але туди не можна зараз, почекай, я візьму ключ від своєї квартири, у мене, на щастя, тварин немає, — через кілька секунд грюкнули двері.

        — Юль, ти як?  — в голосі подруги чітко чулася паніка.  — Давай, мила, треба піднятися, не сиди на холодному.

       Треба ж, я навіть не помітила, як всілася на бетонну підлогу. Люда намагалася не чіпати мою праву руку, обійшла з іншого боку і допомогла піднятися. Ноги тремтіли, мені довелося спертися на стіну, оскільки до сих пір страх ганяв адреналін по жилах. Все ще було дуже боляче, я навіть боялася поворухнути пальцями, лякаючись заподіяти собі ще більшої шкоди.