Розділ 6

РОЗДІЛ 6

Я знову опинилася полонянкою хитрющої посмішки Івана, або це на мене так подіяв серпанок сну, не розумію. Однак не могла так просто відірвати загіпнотизований погляд від пухких губ. Колечко пірсингу в нижній губі для мене тепер не здавалося чимось потворним, навпаки, в голову почали закрадатися ганебні думки. Що, якщо пригорнутися до уст і... похитала головою, намагаючись відволіктися від небезпечної теми, озирнулася і побачила, що ми вже приїхали до будинку моєї матері. Ну от. Зараз вийду і все, наше знайомство на цьому закінчиться. Відразу на душі з'явилася туга, я вже всупереч здоровому глузду починала сумувати за чоловіком, хоча і не знаю його. Як таке взагалі можливо?

       Іван чекав, ймовірно, коли я вийду з автівки, а мені хотілося знайти будь-який привід, аби продовжити наше спілкування. Я хотіла зачепитися за будь-яку ниточку, яка згодом привела б мене до таксиста знову. Не знайшла нічого розумнішого, як заговорити про врятовану собаку:

        — Що тепер буде з моєю дівчинкою? Собачкою.

       Ваня іронічно вигнув брову і хмикнув. В його темних очах відбивалося нетерпіння, здається, він тільки і чекав, щоб набридлива муха вилетіла з салону його авто.

        — Здам на шкуродерню, там з нею вмить розберуться.

       Я сіпнулася від його слів, мов від гучного ляпаса, втиснулася спиною в двері машини і була готова втекти в будь-яку хвилину. Таксист раптово розсміявся, а мені відразу ж захотілося його стукнути чимось важким по голові, ну і жарти у чоловіка... лопнути від сміху можна!

        — Відвезу в притулок, її помістять у карантинну зону, нагодують, підлікують, позбудуться від бліх і кліщів, стерилізують, а потім, якщо пощастить, знайдуть їй сім'ю. На останнє я б не став розраховувати, собака не молода, так що нікому нафіг не потрібна.

       Я була далека від усіх тонкощів, порадувало хоча б те, що її будуть годувати і лікувати.

        — Чому ні? Вона ж така лагідна і...

        — Слухай, — Ваня перебив мене грубим тоном, — якщо так хвилюєшся, візьми собаку собі. Їй зараз потрібна швидше утримка в домашніх умовах, ніж тісне вольєрне забезпечення.

       Чоловік хотів боляче вколоти, присоромити, мовляв, почала, так доводь справу до кінця. У мене теж були аргументи на всі його випади.

        — Я би з радістю її забрала, але мені нікуди. Я і сама живу на пташиних правах, хоч і в квартирі матері, а у Богда...

       Як же добре, що встигла вчасно закрити рот! Причому тут Богдан з його безглуздою алергією на хутро тварин? Сказала так, ніби я всерйоз зібралася повертатися до нього. До слова про нього... Витягла з сумки телефон і перевірила вхідні виклики — порожньо. Ну і що відбувається? Поклала його назад.

        — Та все зрозуміло, думаєш, одна така оригінальна? — Ваня хмикнув.  — Я подібні відмовки чую по п'ять-шість разів на день.

        — Але мені і правда нікуди... — розгубилася і не знала, що ще можна сказати. — Розумієш, у мами однокімнатна квартира, ми зараз з сином тимчасово переїхали до неї, можна сказати звалилися, як сніг на голову, куди нам ще й собаку?

       Навіщо я виправдовуюсь? Для чого? Ніби хотіла виглядати перед Іваном «чистенькою», а сама навіть ні слова не сказала про те, що готова і далі доглядати за своєю підопічною, тільки в притулку. Раптом мені в голову прийшла шалена ідея, як варіант варто спробувати попросити Люду прихистити песика хоча б на час.

        — А якщо я знайду тимчасове перетримування, ти допоможеш потім з перевезенням та іншим?

       Та-ак... варто було зізнатися, що і цей варіант я придумала, щоб зайвий раз знову побачити таксиста. Боже мій, навіть за Богданом я так не бігала, як зараз за таємничим чоловіком. Його загадковість вабила, як ведмедя на мед!

        — Ніби у мене є вибір, — пробурчав Ваня. — Допоможу, куди я подінуся.

       Поки він говорив, я помітила новий пірсинг — штангу в язику. Шумно вдихнувши, відчула, як побігли мурашки по шкірі, а внизу живота спалахнув розпечений жар. Божевільні думки знову атакували, на цей раз я нічого не могла з ними вдіяти. Матінко... Як приклеєна, не зводила зачарованого погляду від рота Івана. Навіть дихати перестала, цікавість штовхала на крайні заходи й зривала міцно встановлені бар'єри. Залишилося всього лише трохи нахилитися вперед і притиснутися губами до колечка, що так вабило, провести по ньому язиком...

       Здається, я завелася тільки від однієї думки про поцілунок, дихати стало дуже важко. Коли титанічними зусиллями подивилася в очі Івана, зрозуміла, що він без проблем розсекретив мої таємні бажання. Ця його зухвала посмішка стала ще ширше, можу заприсягтися, що таким чином він кидав мені виклик.

        — Що таке? — навіть його голос звучав з ноткою іронії, так і заявляючи: «Не наважишся!»

       Облизнувши пересохлі губи, все ж знайшла в собі сили заговорити:

        — Твій пірсинг, він... він... не заважає, коли цілуєшся? Або коли, наприклад... — та-ак, говорити про більш інтимні речі виявилося не так легко.

       Але, як тільки я чітко уявила в думках, як штанга ковзає по розгаряченій плоті, бажання випробувати все це на собі вибухнуло всередині різнобарвним феєрверком. Іван вигнув брову, мені здавалося, чоловік зараз просто замне тему і накаже мені вимітатися, але він не став цього робити, прийняв підступну гру.