Розділ 5

РОЗДІЛ 5

       Вранці рішучість в мені остаточно вкоренилася. Тепер, коли я провела ніч далеко від Богдана, відчула себе по-справжньому щасливою і вільною. Звичайно, ми все ще офіційно залишалися парою, але без нього більше не було тієї напруженості, як раніше. Я могла навіть розкидати речі по кімнаті і не переживати, що вранці почую обурливий, повчаючий тон Островського.

       Безумовно, в деяких моментах він кричав по заслузі, але не можна ж так маніакально залежати від порядку в будинку, враховуючи наявність в ньому дитини! Розкидані по всій квартирі іграшки або речі  — це нормально.

       Ще з вечора спеціально вимкнула мелодію на телефоні, боялася дзвінків від Богдана. Що стане вмовляти приїхати, а я могла повестися й піти у нього на поводу. Зараз же, коли розблокувала екран, тихенько хмикнула. Жодного пропущеного! Як і не переживав, таке відчуття. Або забув... Що також не виключено.

       Все це, звичайно, вже не мало ніякого сенсу, найбільше мене турбувала майбутня зустріч з таксистом. Половина безсонної ночі пройшла в глибоких роздумах, ніяк не могла зрозуміти, потрібно йти чи не варто.

       Боязнь до чоловіка ще залишалася, не така глибока, як раніше, але все ж. Чуття не волало зараз, ніби треба бігти від незнайомця стрімголов, навпаки, мені було дико цікаво поспілкуватися в неформальній обстановці з таксистом. Взагалі, розмови з таким, як він, для мене в дивину  — я навіть не розуміла, якщо чесно, про що говорити, що можна питати, а що ні. Можливо, мною керували цікавість, бажання дізнатися щось нове для себе. Раптом за потворною картинкою ховається доброї душі людина?

       Остаточне рішення я так і не прийняла, до п'ятої вечора ще залишалося багато часу, так що вирішу потім. Зараз для мене на першому місці стояла розмова з Богданом.

       Поснідавши, попрощалася з Женею, перезирнулася розуміючим поглядом з мамою і поїхала на квартиру до нареченого. Переживала, як він сприйме новину, чи стане зупиняти. Може, навпаки, перехреститься й прожене без докорів сумління. А що, таке теж можливо. Було б чудово, от тільки не вірила я, немов Островський добровільно відпустить мене, без скандалу або нарікань. Не в його характері втрачати вподобану іграшку. Так... а, правда, хто я для нього? Кохана дівчина або гарна іграшка, якої немає ні у кого поблизу? Раніше здавалося, ніби знаю Богдана як облупленого, його думки і бажання завжди відбивалися в зелених вирах. Зараз засумнівалася. Від щастя, мабуть, закривала на багато що очі, пробачала, не помічаючи явних тривожних дзвіночків. Адже, якщо так подумати, навіть бос засумнівався в моєму виборі, а він мені зовсім стороння людина.

       Я забарилася біля квартири, довго шукала ключі в сумочці, свідомо відтягуючи час. І чому не можу бути рішучою, як деякі? Руки миттєво похолоділи, пальці тремтять, видаючи моє хитке становище. Проте, відступати назад вже не вийде, потрібно діяти.

       Відчинив двері, увійшла в квартиру і насупилася. Не було чорних туфель Островського, а я точно знала, що він пішов саме в них. Про всяк випадок розкрила невелику нішу для ключів біля входу, аби переконатися в гіпотезі. Та й взагалі мене зустріла дзвінка, незвична тиша. Гачок був порожній, поруч висіла лише запасна зв'язка ключів, якою ніхто не користувався. Цікаво...

       Роззувшись, пройшлася по квартирі, сама не знаю навіщо. Подив і шок миттєво змінилися обуренням: це що виходить, Островський навіть вдома не ночував?

       Ні, я зовсім не ревнувала, адже зібралася кинути його, але факт все одно залишався фактом  — де носить Богдана? А що, якщо... В голову відразу закралися жахливі думки, через які мороз пішов по шкірі. Серце панічно стислося в грудях, я спробувала позбавитися від поганого передчуття, нав'язаного тривогою так невчасно. Нічого з ним не могло трапитися, це ж Островський! Він апріорі не вміє влипати в неприємності, йому легше піти, зам'яти конфлікт усіма можливими способами, ніж лізти на рожен.

       Я набрала його номер, але телефон виявився вимкненим. Ось жук! Невже таким способом маніпулює мною? Намагається викликати паніку або що? Типу кину все й побіжу його шукати, бідолаху? Чим більше думала про ситуацію, що склалася, тим сильніше злилася на нареченого. Занадто багато честі, щоб я переживала через нього!

       Не стала втрачати час дарма, дістала наші з Жекою валізи й потихеньку стала складати речі. Сидіти у мами на шиї, звичайно ж, я не збиралася  — на щастя, скоро зарплата, і ще є трохи відкладених грошей на чорний день. Нічого, винайму квартиру, все налагодиться, жила ж я якось раніше без Богдана? І зараз не пропаду.

       Час за зборами пролетів непомітно, я спакувала практично всі наші речі, залишилося тільки взуття й ванні приналежності. Увійшовши на кухню, окинула кімнату швидким поглядом і звернула увагу на час. Ішла вже п'ята година, а Богдан так і не повернувся.

       Я відверто занервувала, раніше він ніколи не зникав фактично на добу, та ще й з вимкненим телефоном! Усередині заворушився черв'ячок недовіри, стала раптом сумніватися, чи правда Островський зник навмисно, або з якоїсь іншої причини? Яка ймовірність того, що його мати зателефонувала б мені, якби з Бодєю трапилася біда? Напевно, нульова… Але батько його нічого проти мене не мав, думаю, він би точно знайшов, як зв'язатися зі мною.

       Що ж робити? Набрала ще раз нареченого, його телефон все ще був у відключці, а дзвонити Марії Степанівні мені якось зовсім не хотілося. Погортала список контактів і знайшла серед них номер батька Богдана.