Розділ 3

РОЗДІЛ 3

       У цей момент я не думала головою, мені підказувало серце, як правильно вчинити. Син у мене один, а таких, як Богдан, може бути ще багато... Не збиралася ні в якому разі змінювати свого рішення, навіть плювати на думку Марії Степанівни. Та вона перша зітхне з полегшенням, якщо я не приїду. У неї в запасі, як мінімум, дві прекрасні дівчини приховані для синочка, так що Бодя в накладі не залишиться!

     — Ти як знаєш, але я все одно поїду і крапка, —   висловилася після довгої паузи.

       Богдан виглядав пригніченим, ніби я тільки що повідомила йому жахливу новину. Ну, по суті, так і зробила. Зелені вири миттю згасли, наче хтось забрав з них все життя. Він мовчав і, не моргаючи, дивився мені в очі, шукаючи в них відповіді. Коли коханий так робив, мені постійно ставало соромно: здавалося, ніби відбираю у дитини-сироти бажану цукерку!

     — Гаразд, давай разом підемо до сина, а з матір'ю я сам розберуся. Скажу, що... —   він замислився, а потім впевнено продовжив: — несподівано друг покликав на День народження, або взагалі, що той потрапив до лікарні.

       Мені наче заціпило: невже не почулося? Богдан що, замість улюбленої матері віддав перевагу мені з Жекою? Невже наші проблеми для нього виявилися на першому місці? Через суміш різноманітних емоцій, спалахнувших, мов яскраве багаття в грудях, я не витримала і розридалася ще сильніше. Може нерозумно, але... це виявилися сльози радості, та я ніяк не могла їх зупинити! Мене переповнювала любов до коханого і глибока вдячність, адже я пречудово розуміла, чого йому варто було піти наперекір матінці.

     — Ну, що знову не так, Юль? Припини.

       Бодя міцно обійняв мене і ласкаво погладив по спині, втішаючи і зігріваючи своїм теплом. І я ще сумнівалася в цій людині? Він дійсно, всією душею переживає за нас із сином. Навіть можу зрозуміти його обурення з приводу розмальованих рук дитини, адже любий виховувався в інтелігентній родині, де було занадто багато табу. Але чому Бодя вирішив, ніби синок наслідує бандитові?

       Потрібно було терміново брати себе в руки й відсторонитися, тому я рішуче стерла з щік сльози. Любий сидів поруч зі мною на корточках, готовий в будь-який момент знову втішити, якщо знадобиться.

     — Тобі треба вмитися, сонечко. У такому вигляді краще не з'являтися перед Женею, — дбайливо вказав на мій попливший макіяж.

     — Іди, а я як раз наберу матір.

     — Добре.

       Опинившись у ванній кімнаті, подивилася на своє обличчя «а-ля» панда й зітхнула. Точно, в такому вигляді не те, що перед сином, а перед іншими людьми соромно показуватися!

       Поки змивала макіяж, все думала: може Богдан спеціально маніпулював мною, думаючи, що у відповідь на його люб'язність відразу дам задню і все-таки поїду до його батьків? Кілька хвилин тому опустила будь-які сумніви з приводу любого, а зараз вони знову виникли, немов з якоїсь чорної діри. Але що, якщо я права? У будь-якому випадку, практично нічого не змусить мене змінити рішення. Мені життєво необхідно поспілкуватися з сином і переконатися, що він не ображається на мене за брехню.

     — Юля, — Богдан смикнув за ручку, а потім постукав у двері.

       Мабуть, я на автоматі закрила її на задвижку — навіть не пам'ятаю, як робила це! Дивовижно. Відкривши коханому, хотіла запитати, що сталося, але вже і сама все почула. Дзвонив мій телефон.

       Зі хвилюванням школярки перед іспитом діставала гаджет з сумочки —   дзвонила мама, причому, не один раз. Уф-ф... Що там вже сталося? Занепокоєння гризло мене, як черв'як яблуко, руки помітно тремтіли, дивно, як ще не впустила телефон з рук!

     — Алло, — навіть голос здригнувся. Уже й не пригадаю, коли востаннє я так переживала. Напевно коли у Жеки піднялася температура під сорок, а ми з мамою нічим не могли її збити!

     — Ма, я скоро приїду, ти...

     — Ой, Юль, я мов знала! —   перебила вона мою думку. — Навіщо до нас їхати? У тебе сьогодні зустріч з майбутніми родичами, негарно ось так різко змінювати плани. До того ж, нічого кримінального не сталося.

     — Але... — спробувала вставити слово, але де там, мама навіть слухати не стала, знову заговорила:

     — Я серйозно поговорила з Женечкою, все з'ясувала: йому зараз трохи соромно, нічого страшного. Малюнки ці ваші — така дурниця насправді. Юляшо, ти, може, не пам'ятаєш, але у тебе в дитинстві була дуже схожа проблема, — мама розсміялася.

       Я насупилася, уважно слухаючи її. Що значить «схожа проблема»? Здивовано витріщилася на Бодю, він в свою чергу прошепотів губами: «Що там?»

     — Причому в цьому ж віці, — продовжувала дивувати мама. — До вас в садок перевелася дівчинка, в якої мати працював тату-майстром, і вона була вся розписана з ніг до голови. Так ви тоді всією групою «захворіли» ідеєю і собі отримати схожі візерунки.

     — І я теж їх малювала? — пробурмотіла, відчувши, як від сорому горять щоки.

       Не може такого бути... Та я ж терпіти не можу всі ці тату, а тут таке! Але, тим не менше, після її розповіді в пам'яті стали спливати деякі фрагменти. Сильно розмиті, але все ж. Та дівчинка хвалилася всім, які вона і її мама круті, після чого їй хотіли наслідувати всі. Боже мій, сором-ганьба на мою блондинисту голову.