2.1. Етап 1: проект Пішона

Факт 1. Пішон і Віттенберг для влаштування водопроводу з Великого фонтану до Одеси взяли у колонії Люстдорф в оброчне утримання на 36 років джерело, яке знаходилося на її (колонії) землі.

Про це йдеться і в ДВ №0, с. 859, і в ДВ №2, с. 281. Там же (ДВ №2) повідомляється, що «осенью таго же 1843 года работы по проводу воды были приостановлены на том основаніи, что они начаты были без разрешенія надлежащего начальства». Під «належним» малося на увазі керівництво Одеси, яке вважало, що джерело «Великий Фонтан» міститься на землі саме Одеського градоначальства.

Передісторія цієї події є такою. 1803 р. було засновано Одеське градоначальство. Височайшими указами при заснуванні міста йому було надано 30 000 десятин землі. 1802 року у статського радника Алтесті було викуплено ще 12 000 десятин. Загальна площа тоді ще Одеського округу склала 42 628 дес. 1727 саж. [66, с. 120]. У 1803 році градоначальнику Одеси герцогу де-Рішельє «повелено было купить у Одесскаго купца графа Вицентія Потоцкаго землю, близъ Одессы лежащую» [Там же, с. 132] і на ній поселити колоністів, що приходять у великій кількості з Німеччини. 1804 року виникли «три прекрасныя близъ Одессы цветущія колоніи Большой и Малый Либенталь и Люстдорф, составляющій почти одно изъ предместий города» [Там же]. Особливістю колонії Люстдорф було те, що при тому, що вона входила до складу Грос-Лібентальської (Великий Лібенталь) волості Одеського повіту, землі у кількості 1053 дес. їй було виділено зі складу Одеського градоначальства [54]. Саме ця обставина послужила підґрунтям для подальших багаторічних суперечок щодо належності тієї чи іншої суміжної території колонії та Одеського градоначальства.

В 1805 році Тираспольським повітовим землеміром Шаржинським, за розпорядженням Одеського градоначальника герцога де-Рішельє, було проведено межування цих земель. Надалі на підставі цього межування Люстдорфські колоністи і володіли виділеною ним ділянкою. Один екземпляр Плану межування зберігався у справах Опікунського комітету у справах колоністів Південного Краю Росії. А ось другий, переданий Одеській міській владі, схоже, був загублений. Принаймні у БК та інших урядових інстанціях Одеси його не виявилося. Скільки всього копій плану було виготовлено – також невідомо.

У 1829 і 1830 роках за завданням міської влади землемірами Ілліним та Калиновським було заново складено плани земель градоначальства, в т.ч. і прилеглих до колонії Люстдорф. Плани 1805 і 1830 років відрізнялися тим, що в більш пізньому варіанті межа колонії проходила по горішньому плато на деякій відстані від його краю; в більш ранньому вона повертала від цієї межі на 164 градуси і тяглася до самого моря. Не вдаючись в деталі виходило, що за старим планом колоністам належала «не только дорога ведущая надъ косогоромъ, часть площади для водопоя скота, но даже и самый Фонтанъ» [88, с. 31].

Зрозуміло, що місто з цим погодитися не могло, тим більше, що облаштування джерела було здійснено за його рахунок.

Доки джерелом користувалися лише місцеві жителі Великого Фонтану безпосередньо і для водопою худоби, юридична сторона приналежності фонтану мало кого цікавила. Але коли на нього звернули увагу люди з великими капіталами, обидві сторони негайно захотіли оголосити джерело своєю власністю, оскільки в перспективі це обіцяло чималі вигоди для правовласника.

Микола Пішон, будучи чиновником досить високого рангу (нагадаємо, що 7-й клас прирівнювався до загальновійськового підполковника) і зацікавленою особою, не міг не знати про колізію, що має місце. Проте, схоже, він дещо злукавив і уклав договір оренди джерела із керівництвом саме колонії Люстдорф. Мабуть, йому це зробити було простіше, ніж домовитися з міським начальством. Начальству, зрозуміло, це не сподобалося, тому будь-які роботи, пов’язані з джерелом, воно вважало несанкціонованими.

Загострилася ситуація після того, як у 1834 році колоністи уклали контракт на будівництво шерстомийного заводу, який планував брати воду з джерела Великого Фонтану.

Так на чиїй же землі було джерело насправді і наскільки це виявилося істотним для просування проекту Пішона? Спробуємо дати відповіді на ці запитання, як то кажуть, з документами в руках. А документи ці досить цікаві.

22 травня 1834 р. приватний пристав 4-ї Частини міста надсилає на адресу Його Превосходительства Одеського градоначальника Олексія Іраклійовича Левшина рапорт, зареєстрований за № 4813, такого змісту [88].

«На меже городской земли, которая отделяетъ землю урочища Большаго Фонтана отъ Колоніи Люстдорфъ, съ давнихъ временъ устроенъ на Городской счетъ Фонтанъ, из коего все жители означеннаго урочища пользуются водою, какъ для собственнаго употребленія, такъ и для скота.

Ныне колонисты Люстдорфа заключили условіе съ каким-то Иностранцемъ (Штиглицемъ, Вальтеромъ, Райпертомъ) на постройку на земле колоніи принадлежащей шерстомойнаго завода, съ темъ, чтобы онъ для мытья шерсти употреблялъ воду изъ городскаго Фонтана.

Какъ таковое действіе колонистовъ есть неправильно, то они не имеютъ права отдавать въ откупъ то, что имъ не принадлежитъ, притомъ же если допустить устройство на означенномъ месте шерстомойнаго завода, то жители урочища Большаго Фонтана будутъ лишены средствъ доставлять себе воду, – посему я счелъ должнымъ представить обстоятельство сіе на благорассмотреніе Вашего Превосходительства.

Частный приставъ

№ 72 22 мая 1834».

У відповідь на рапорт у своєму Указі № 5142 від 25 травня 1834 р. на ім'я приватного пристава 4-ї частини Волянського (?) Одеський градоначальник пропонує «… не допустить наемщиковъ и учрежденіе таковаго завода; ибо колонисты Люстдорфа не имеютъ права отдавать въ откупъ то, что имъ не принадлежитъ». Того ж таки числа він звертається до Головного попечителя колоністів Південного Краю Росії генерала від Інфантерії Інзова з листом (№ 5141), у якому просить пана Головного попечителя заборонити колоністам віддавати «въ наемъ Фонтанъ, составляющій городскую собственность <тут і далі виділено авт.>» і попереджає його про те, що змушений звернутися з цього приводу до Попечительного комітету [Там же, с. 3].