Глава 1. Точка відліку

Джерело відомостей №0 (ДВ №0)

Матеріали для географії та статистики Херсонської губернії, зібрані підполковником генштабу О. Шмідтом [42]

У передмові до видання матеріалів для географії та статистики Херсонської губернії підполковник російського генштабу Шмідт повідомляє, що отримавши відповідне доручення щодо їхнього складання і приступаючи до роботи, він «вважав за необхідне спершу ознайомитися з краєм, щоб бути в ньому не чужим». Для цього, насамперед, він ознайомився з літературою краю, з усім, що було про нього написано для того, щоб за друкованими джерелами дізнатися про «ті життєві питання, які найбільше цікавлять місцеве населення». Після цього, «збагатившись запасом цих відомостей», О. Шмідт здійснив низку поїздок по губернії для перевірки, поповнення та додаткового дослідження питань, пов'язаних з умовами побуту місцевого населення. Завершуючи передмову, автор застерігає тих, хто планує покладатися на викладені ним відомості щодо того, що «взятая имъ цифра имеетъ относительную верность и что въ действительности онъ можетъ встретить измененіе ее въ какую-либо определенную сторону до известнаго предела». Це застереження є актуальним і для нашого дослідження, тим більш, що О. Шмідт висвітлював події та обставини, свідком яких він був. Ми ж намагаємось реконструювати історію, якій щонайменше виполнилося 160 років.

Отже, що підполковник Шмідт вважав за важливе навести в своєму описі Одеського градоначальства щодо першого водопроводу Одеси. Викладемо ці відомості повністю у перекладі українською з дотриманням стилю самого автора.

«У сорокових роках склалася компанія: Пішона та Віттенберга, для влаштування водопроводу з великого фонтану до Одеси, для чого вони взяли в оброчне утримання на 36 років, у колонії Люстдорф, на землі якої він знаходиться. У 1845 році вони почали будівництво вежі, припускаючи підняти воду на 30 сажнів над рівнем моря, трьома кінними машинами. Не маючи достатніх відомостей та відповідного капіталу, компанія ця луснула, але була дуже корисна у тому відношенні, що прагнення її не залишилися без наслідування. Головним управлінням шляхів сполучення був відразу затверджений новий проект устрою цього водопроводу, за кошторисом в 300 000 руб. сер. У 1849 році таганрозький купець Ковалевський взявся за цю справу. Біля самого берега моря збудував він будинок для двох парових машин, які, як і апарати, були виписані з Англії. На високому <в оригіналі «возвышенномъ»> степовому березі, за кілька десятків сажнів від моря, і на висоті 30 сажнів над його рівнем, поставлена була вежа, в 21 ½ сажнів заввишки, куди накачується вода паровими машинами. У ній містяться дві водопровідні труби, з коліном з верху. З висоти 50 сажнів над морем йде вода по трубі на 22 сажні вниз у труби, покладені в землю, на протязі 11 1/3 верст. У місті, біля Черепеннікова мосту, влаштований резервуар, у вигляді кам'яної каланчі, із залізним скріпленням, що вміщує кількасот бочок. У цей резервуар вперше було запущено воду 1853 року. Спочатку Ковалевський припускав брати від 6 до 10 коп. за водовозну діжку, але зустрів конкуренцію від колодязів на Молдованці, які віддавали її від 5 до 6 к.с. <копійок сріблом> До того ж, сама вода великого фонтану була зіпсована – внаслідок бажання посилити приплив води: натрапили на солоний ключ, який потім не змогли повністю усунути. Понад те, віддаленість інших частин міста від місць, де були влаштовані водопостачання в <оригіналі «устроены водоснабженія»>, також шкодила успішному ходу підприємства. Нарешті обвал морського берега мало не позбавив усякої надії отримувати воду з великого фонтану; будівля, в якій містилися парові машини, отримала тріщини, так само як і млин, що знаходився поруч. Поки розбирали її і знову встановлювалися машини, водогін був у бездіяльності» [42, с. 859].

Джерело відомостей №1 (ДВ №1)

Доповідь Олександра Шмакова [57, с. 1-88]

З доповіді інженера Шмакова у Пам'ятній книжці Одеського градоначальства на 1870 р. ми дізнаємося, що першу спробу водопроводу було зроблено Пішоном та Віттенбергом. З 1848 р.[*27] справа перейшла до рук Ковалевського, який і довів її до завершення. Біля Великого Фонтану з-під землі виходили три джерела на висоті 19,5 фути (приблизно 6 м) над рівнем моря; два з них було зібрано до загального резервуару. Вода піднімалася нагору водонапірної вежі 30-ти сильною паровою машиною на висоту 38 сажнів (81 м). У місто було проведено чавунні труби. Перший пуск води трубами відбувся у грудні 1853 р.

Джерело відомостей №2 (ДВ №2)

Видання, присвячене 100-річчю Одеси [54]

Найбільш повний опис водопроводу Ковалевського дано у ювілейному виданні Міського громадського управління до сторіччя Одеси. Саме ним здебільшого користувалися наступні дослідники історії одеського водопроводу.

Ось що ми з нього дослівно дізнаємось (с. 281).

«Жители Одессы уже несколько летъ пользовались водою, проведенною въ городъ еще при графе Воронцове изъ Большаго фонтана частными лицами, по частной иниціативе и на частныя средства.

Я говорю о такъ называемомъ водопроводе Ковалевскаго. Иниціаторами и первыми исполнителями этаго дела были: чиновникъ Пишонъ и отставной ротмистръ Виттенбергъ, взявшіе въ оброчное содержаніе на 36 летъ у Общества колоній Люст-дорфъ (по контракту отъ 2-го апреля 1834 года) источникъ въ двенадцати верстахъ отъ г. Одессы «Большой фонтанъ», выговоривъ себе право провести изъ этаго источника на свой счетъ воду въ городъ Одессу.

Хотя Пишонъ и Виттенбергъ еще въ томъ же 1834 году предприняли ходатайство объ отведеніи имъ въ городе Одессе места для водохранилища, обещая предоставить за это военному госпиталю и сиротскому дому безплатное пользованіе водою до 10 бочекъ въ сутки и безвозмездно до 3000 бочекъ на случай пожара, однако лишь черезъ 9 летъ, 11 мая 1843 года, генералъ-губернаторъ предписалъ Городской Думе установить определенную плату за воду и убедить предпринимателей отпускать местному начальству сверхъ назначеннаго ими количества еще по 20 бочекъ въ день и лишь при этомъ условіи предоставить въ ихъ распоряженіе для устройства бассейна место возле тюремнаго замка.