Частина ІІ. Перший Одеський водопровід

У попередній частині дослідження ми визначилися зі станом водопостачання Одеси ХІХ століття та перспективами його розвитку у баченні керівників міста. Тепер саме час повернутися до головного героя нашого дослідження – першого Одеського водопроводу – і розібратися, що ж планували побудувати відставний чиновник 7-го класу Пішон, відставний ротмістр Віттенберг і, зрештою, здійснив купець 1-ої гільдії міста Таганрог Тимофій Ковалевський.

А задумали і здійснили вони за особистою ініціативою, на власні кошти, на свій страх і ризик (звісно, не без комерційної вигоди у разі успіху) перший в Одесі водопровід. Далі ми спробуємо з'ясувати, як було влаштовано водопровід, де проходив, з якими труднощами довелося зіткнутися його засновникам під час просування проекту, будівництва та подальшої експлуатації.

Щоб одразу окреслити рамки того, про що надалі йтиметься, дуже конспективно опишемо, як цей водогін був влаштований.

Отже, в районі балки, де виходили «фонтани», між мисом «Великий Фонтан» та німецьким поселенням Люстдорф було облаштовано водяний колектор, над яким на верхньому плато Тимофієм Ковалевським було збудовано чималу водонапірну вежу. Раніше на нижньому плато Миколою Пішоном та Олександром Віттенбергом було розпочато, а Тимофієм Ковалевським завершено будівництво насосної станції, звідки паровими насосами вода закачувалась у накопичувальний бак, розташований у вежі.

Далі чавунним водогоном вода подавалася в головну накопичувальну ємність, яка містилася недалеко від центру міста.

З цієї ємності вода розподілялася за 8-ма меншими ємностями, які були розміщені в різних частинах міста. З головної та менших ємностей вода розбиралася водовозами для подальшого продажу та іншими споживачами безпосередньо.

Вперше водогоном воду було пущено 1853 року. Система водопостачання, задумана Пішоном, і втілена в життя Ковалевським, проіснувала 20 років до 1873 р. Ближче до кінця 60-х Великофонтанське джерело почало вичерпуватися, та й якість води в ньому погіршилась. Як економічний, проект виявився збитковим: зачинателі проекту Пішон з Віттенбергом результатів не досягли, а головний його натхненник, інвестор та організатор Тимофій Ковалевський розорився і, як каже одеська легенда, наклав на себе руки, кинувшись з власної вежі.

Тим не менш, незважаючи на думку, що проект був провальним, фактично водопровід Ковалевського дав місту час (ті самі 20 років) накопичити ресурси і підтримку для втілення проекту будівництва нині діючого водопроводу з річки Дністер.

Ми переконані, що в історичному плані будівництво та запуск першого міського водопроводу було вкрай важливою подією для Одеси, якій має бути дано належну оцінку.

Перш ніж перейти до безпосередньо дослідження будівництва першого одеського водопроводу, зафіксуємо те, що про нього взагалі відомо у широкому доступі. Для цього ми виділили низку джерел, відомості з яких формують контекст проблеми. Джерела ці можна розділити на три категорії: ті, які претендують на історичну достовірність, суто літературні, архівні документи. Як джерела, що формують першу групу, ми обрали шість. Це (у хронологічному порядку їх публікацій):

• Матеріали для географії та статистики Херсонської губернії, зібрані підполковником генштабу О. Шмідтом та видані у Санкт-Петербурзі 1863 року [42] (далі Джерело відомостей № 0, оскільки його ми приймемо в якості відправного). Як зазначав О. Шмідт, керівництвом до складання опису служила «примерная подробная программа статистическихъ описаній губерній и областей Российской Имперіи», складена в 1858 році при департаменті генерального штабу відповідно сучасним вимогам науки, причому всі відомості мали бути наведені станом на 1 січня 1858 року. Те, що підготовлені паном підполковником описи, у т.ч. ті, що пов'язані з проблемою забезпечення Одеси водою, ґрунтуються на науковому підході та зроблені в період «процвітання» водопроводу Ковалевського, змушують ставитися до них із достатньою довірою.

• Доповідь Олександра Шмакова, опублікована у Пам'ятній книжці Одеського градоначальства на 1870 р. [57, с. 1-88] (далі Джерело відомостей № 1) [*26]. Відомості з цієї доповіді є важливими, оскільки вони були зафіксовані в останні роки функціонування водопроводу Ковалевського.

• Видання, присвячене 100-річчю Одеси, підготовлене спеціальним комітетом, очолюваним товаришем (заступником) міського голови В.М. Лігіним [54] (далі Джерело відомостей № 2). Раніше ми на нього неодноразово посилалися. Зауважимо, що до складу комітету увійшли визначні Одеські вчені: професори О.І. Цегляних та В.К. Надлер, Швенднер, Діатропов, Ленц, Шейн, Боріневич. Розділ книги, присвячений благоустрою міста (зокрема його водопостачанню), складено за редакцією професора Швенднера з використанням матеріалів професорів О.А. Веріго та І.Ф. Сінцова.

• Доповідь інженера І. О. Платса «Історичний нарис розвитку водопостачання міста Одеси» на 4-му водопровідному з'їзді, що відбувся в Одесі 1899 р. [72, с. 23-43] (далі Джерело відомостей № 3).

• Огляд інженер-технолога Ф.А. Данилова у збірці «ВОДОПРОВОДИ РОСІЙСЬКИХ МІСТ» [34, с. 27-31] (далі Джерело відомостей № 4). В огляді дається короткий опис водопроводів, складений за даними, зібраними в 1910 році Постійним Бюро Російських Водопровідних з'їздів.
• Короткий історичний нарис, присвячений 120-річчю Одеського водопроводу, підготовлений з ініціативи та за участю керівництва акціонерного підприємства «Одесводоканал» 1993 року [33] (далі Джерело відомостей №5).

З літературних ми скористаємося художніми творами авторів, які були безпосередньо пов'язані з Одесою та її історією. Це:

• Автобіографічні спогади Костянтина Георгійовича Паустовського з його повісті «Время больших ожиданий» [27]. Спогади автора відносяться до періоду його життя та роботи в одеській газеті «Моряк» на початку 20-х років ХХ століття. Описані у розділі «Уповільнений час» події припадають на серпень 1921 року. Саме тоді він отримав відпустку у редакції газети та здійснив подорож у район Великого Фонтану.
• Повість «Белеет парус одинокий» [30] Валентина Катаєва. Повість написана 1936 р.; її дія відбувається в Одесі 1905 року. У Главі 8 «Людина за бортом!» Катаєв, з властивою йому експресією, викладає свою версію легенди про Ковалевського та його вежу.