Передмова

Важко уявити сучасне місто та просто значний за розміром населений пункт без водопроводу. Тому що водопровід – це здоров'я, комфорт, рівень життя, та й просто ознака цивілізації.

Але так було не завжди і, на жаль, є не скрізь.

Не завжди водопровід був і в Одесі.

У кожного міста є своя історія, свої таємниці та легенди. Є вони, звичайно ж, і у «перлини біля моря». Цікаво, що один із перших міфів стосується безпосередньо походженню її (перлини) назви: Одеса. Звучить цей міф або, скоріше, історичний анекдот приблизно так: Імператриці Катерині II не подобалася чи то турецька, чи то татарська назва поселення Качібей (Кочубей, Коцюбей, Коцюбеїв, Куджабей, Гаджибей, Хаджибей, Ходжабай тощо), на місці якого вона вирішила заснувати головний порт і торгове місто у відвойованому у Османської імперії Північному Причорномор’ї, бо асоціювалося воно з ворожими імперії конотаціями (литовськими, кримсько-татарськими, турецькими). Обговорюючи нову назву, нібито хтось із царедворців запропонував імператриці назвати нове місто АССЕДО, що французькою мовою (assez d'eau) означає достатньо води. Однак знайшовся скептик (такі завжди знаходяться), який зауважив, що морської води тут дійсно вдосталь, а от прісної – навпаки, не вистачає. На що ще один дотепник відреагував: «ну, навпаки – так навпаки» і прочитав запропоновану назву у зворотньому напрямку. Як не дивно, але цей варіант нібито сподобався імператриці. Так з'явилася Одеса.

Чому ця легенда привернула нашу увагу? А ось саме через тезу про нестачу прісної води. Придатної для пиття води в Одесі справді було мало і до запуску 1873 р. нині діючого Дністровського водопроводу процвітання молодого портового міста безпосередньо залежало від пошуку ефективних джерел прісної води. Здійснювалися ці пошуки в різні часи різними людьми різними методами та у різних місцях. Детальніше про це поговоримо пізніше.

Але наше дослідження присвячене не нині діючому Дністровському, а першому Одеському водопроводу, що був запущений за 20 років до чинного.

Чи така це вже актуальна тема, коли в нинішнє «століття прогресу та прогресивки», як його позначив наш співвітчизник Михайло Жванецький, навіть діючий водопровід цікавить більшість співгромадян лише з точки зору: аби вода була добра та тарифи не надто зростали. Хоча ні, прогресу та прогресивки було минуле, XX століття. Нинішньому ж «племені молодому і незнайомому», що народилося не в СРСР, треба вже пояснювати, що є «прогресивка». Але ми цього робити не станемо, а повернемося до теми дослідження.

Запитайте себе: чи знаєте (чи чули) ви про те, що до нинішнього Дністровського водопроводу в Одесі досить успішно протягом 20 років діяв інший водопровід? Швидше за все, відповідь буде негативною (не беру до уваги широке коло вузьких фахівців з історії Одеси). Можливо це пов'язано з тим, що прямих і навіть непрямих свідчень тому в місті не залишилося. Втім, це не зовсім так.

До речі, звідки взагалі з'явилася ідея відновити історію першого міського водопроводу? Все досить просто: це пов’язано з назвою однієї з вулиць, яка бере початок в районі 16-ї станції Великого Фонтану і йде в бік Меморіалу 411 батареї.

Що особливого у цій вулиці? Та загалом нічого, звичайна приморська курортна вулиця Одеси, з одного боку якої знаходяться дачі, а з іншого – колишні піонерські табори, будинки відпочинку та пансіонати. Хіба що відзнакою її можна назвати одноколійний маршрут трамвая під № 19, протяжністю всього 2,3 км, що прямує саме від 16 станції до Меморіалу. Колись маршрут обслуговували два вагони і для того, щоб вони могли розійтися під час зустрічі, в одному з місць було зроблено роз'їзд. Саме це було особливістю маршруту до 1989 року (в цей рік були впроваджені розворотні кільця), бо на ньому працювали унікальні вагони типу МТВ-82, у яких було дві кабіни вагоновожатого: з обох боків вагону. Уявляєте, трамвай доїжджав до кінцевої зупинки, водій переходив у протилежний кінець вагона і трамвай починав рухатися у зворотний бік. Наразі, на жаль, цих екзотичних вагонів вже немає. В останні роки на маршруті працював лише один звичайний вагон. Втім, через війну він закритий зовсім.

Словом, вулиця, як вулиця. Але ось її назва ... Йдеться (одесити звичайно здогадалися) про вулицю з дивною назвою «Дача Ковалевського».

Саме так, не вулиця Ковалевського[*1], тут якраз нічого дивного не було б: в Одесі, як і в будь-якому іншому місті, багато вулиць названо на честь історичних персонажів, так чи інакше пов'язаних (або не пов'язаних) з історією міста (вулиця Інглезі, провулок Чайковського, бульвар Жванецького. Вулиці Стуса, Малиновського, Прохорівська, Гоголя, Пушкінська, в кінці кінців Дерибасівська та Рішельєвська, тощо), а саме ДАЧА (Мал. 1). На жаль, більшість городян і, тим більше, гостей міста слабо уявляють, ким взагалі був цей Ковалевський, а тут цілу вулицю названо на честь, чомусь, його дачі... Чи мало дач великих і красивих, що належали персонам знатним і не дуже, було і є вздовж узбережжя Одеси, але лише дача Ковалевського удостоїлася дати назву вулиці. Більш того, таку назву має не лише вулиця, а й ціле селище, що розкинулось від цієї вулиці у бік моря. Що ж це були за дача (будинок, ділянка землі чи географічне місце) та сам пан Ковалевський, що вони таким дивним чином увійшли до топоніміки міста?

До речі, така назва була не завжди. Колись вулиця називалася Головною, потім Великою, потім Монастирською, потім Дачею Ковалевського. За радянських часів вона була знову перейменована і чомусь називалася Амундсена (яке відношення мав норвезький дослідник Арктики до Одеси? Жодного). Проте, 1995 року вулиці було повернуто назву, яку ми бачимо зараз.

Мал. 1. Табличка с назвою вулиці «Дача Ковалевського»