ГЛАВА 9. Сесія

До сесії група готувалася з листопада.

Принаймні так усім здавалося.

За тиждень до першого іспиту стало очевидно: ніхто не готувався до сесії.

Вони просто виживали між поточними заняттями.

Різницю Марта зрозуміла в неділю ввечері, коли відкрила список питань.

Дочитала до сорок сьомого.

Перегорнула.

Там було ще.

— Господи.

Мама зайшла.

— Що?

— Нічого.

— Ти знову так кажеш.

— Бо якщо я почну пояснювати, ти теж не спатимеш.

— Мені завтра на роботу.

— От.

Мама поставила на стіл тарілку з яблуками.

— Ти хоч їж.

— Їм.

— Каву не рахую.

— Я теж.

Телефон завібрував.

14 БЕЗ ПАЛЕВА

Соня:

ХТО РОЗУМІЄ ЦИКЛ КРЕБСА

Ілля:

це не цей чат

Соня:

мені байдуже де шукати допомогу

Лера:

я можу пояснити

Соня:

ТІЛЬКИ НЕ КАЖИ ПЕРЕД ЦИМ ЩО НІЧОГО НЕ ЗНАЄШ

Пізніше з’явилося:

хтось знає латина завтра в 9 чи 9:30

Ілля відповів о 2:14.

Марта побачила вранці.

— Він спить взагалі? — спитала Максима.

— Думаю, заряджається від розетки.

Максим останні два тижні був дивний.

Не так, як Лера перед оцінюванням.

Не панікував.

Навпаки.

Ніби став повільнішим.

Марта помітила це ще до сесії, але не питала.

У понеділок після пари він лишився сидіти на сходах біля корпусу.

Люди вже розійшлися.

Марта спустилася на поверх нижче.

Потім повернулася.

— Ти чого?

— Нічого.

— У вас із Романом одна школа відповідей.

Максим усміхнувся.

— Може.

Вона сіла поруч.

— Що сталося?

Він довго дивився на сходи.

— Я не впевнений, що хочу шість років.

Марта не відповіла одразу.

Пів року тому сказала б: та ти що, звичайно хочеш.

Після Романа вже не могла.

— Через сесію?

— Не тільки.

— А через що?

Максим потер долоні.

— Брат.

— Що брат?

— Він перший пішов у мед.

— І?

— Нічого. Нормально все.

Пауза.

— Просто з дитинства було: «О, Максим теж піде». А я й не сперечався.

— Ти сам хотів?

— Начебто.

— «Начебто» — це погано.

— От.

Він засміявся без веселощів.

— Анатомія подобається?

— Іноді.

— Це вже більше, ніж Роману.

— Але я думаю: а далі? Ще п’ять років. Інтернатура. Робота.

Марта дивилася на нього.

— Ти хочеш забрати документи?

— Не знаю.

— Це чесна відповідь.

— Дуже допомогла.

— Я стараюсь.

Вони сиділи мовчки.

— Не кажи групі, — сказав Максим.

— Не скажу.

— Особливо Соні.

— Чого?

— Вона організує інтервенцію.

Марта засміялася.

— Правда.

Перший іспит вони пережили.

Другий теж.

На третьому почалося справжнє.

Лера за годину до входу сиділа в туалеті.

Не плакала.

Просто не могла вийти.

Марта знайшла її по повідомленню:

ти де

туалет

який

2 поверх

Лера сиділа на закритій кришці у кабінці.

— Я не піду.

— Підеш.

— Я нічого не пам’ятаю.

— Леро.

— Не кажи про п’ятірку.

— Не буду.

— Мені зараз реально погано.

Марта присіла навпочіпки біля дверей.

— Тебе нудить?

— Ні.

— Голова?

— Нормально.

— Дихати можеш?

— Так.

— Тоді сидимо.

— Скільки?

— П’ять хвилин.

— Ми запізнимося.

— Тоді три.

Через кілька хвилин Лера вийшла.

Вмилася.

Подивилася в дзеркало.

— Я виглядаю жахливо.

— Нормально.

— Брешеш.

— Так.

Лера несподівано усміхнулася.

На іспиті отримала п’ять.

Коли вийшла, Соня нічого не сказала.

Просто обійняла.

Лера спершу здивувалася.

Потім обійняла у відповідь.

Марта зрозуміла, що жарти теж іноді закінчуються.

Не назавжди.

Просто коли треба.

Катя провалила одну з дисциплін.

Це сталося несподівано для всіх, особливо для тих, хто на початку року вирішив, що в неї «все вирішується».

Вона вийшла з аудиторії, подивилася на телефон і відійшла до вікна.

Соня стояла неподалік.

Не хотіла підслуховувати.

Підслухала.

— Тату, ні.

Пауза.

— Не треба нікуди дзвонити.

Ще пауза.

— Я сказала — не треба.

Голос уже був злий.

— Я сама перездам.

Мовчання.

— Бо я сама тут вчуся.

Катя закінчила дзвінок.

Побачила Соню.

— Чула?

Соня могла збрехати.

— Трохи.

— І?

— Нічого.

Катя дивилася.

— Ти ж думала, що мені все купують.

Соня почервоніла.

— Я такого не казала.

— Ти не казала.

Це було гірше.

Соня зітхнула.

— Думала.

— Знаю.

— Вибач.

Катя сховала телефон.

— Нічого.

— Перездаси?

— Перездам.

— Хочеш, Леру дам?

Катя вперше за весь семестр розсміялася по-справжньому.

— Це погроза?

— Репетитор.

Лера потім реально допомагала Каті.

І жодного разу не сказала про це в групі.

Марта провалила перескладання.

Саме перескладання, не основний іспит.

Вона була впевнена, що цього разу підготовлена краще.

Витягла білет.

Перше питання знала.

Друге теж.

На третьому попливла.

Викладач почав уточнювати.

Марта намагалася.