ГЛАВА 3. Я нічого не знаю

До кінця вересня група мала три чати. Перший — офіційний, з Іллею, кураторкою й повідомленнями від кафедр. Другий — студентський, де були всі. Третій називався «14 БЕЗ ПАЛЕВА»; туди жартома не додавали нікого старшого за двадцять п’ять.

Віра, яка вчилася в іншій групі й мала якраз двадцять п’ять, ще не знала, що за цим критерієм їй би відмовили.

У чаті «БЕЗ ПАЛЕВА» обговорювали все, що не можна було писати в офіційному.

хто сьогодні у савчука

ми

співчуваю

що питав

ВСЕ

нормально напиши

я нормально написав

Окремо існував чат анатомії з викладачем.

Його створив Савчук після того, як третя людина написала старості одне й те саме питання.

Назвав сухо:

Анатомія. 14 група

Перше повідомлення:

У чаті — лише організаційні питання. Матеріали надсилатиму сюди. Повідомлення після 20:00 читаю наступного дня.

Соня одразу написала в «БЕЗ ПАЛЕВА»:

в нього є межі

Максим:

поважаю

Соня:

в мене нема

На третьому тижні в електронному журналі в Соні з’явилося НБ.

Вона побачила його о десятій вечора.

І написала всім.

Я БУЛА

Ілля:

де

НА ПАРІ

який день

СЕРЕДА

ти в середу запізнилась на 25 хв

АЛЕ Я БУЛА

Ілля:

це треба з викладачем вирішувати

Соня:

вже пишу

Через десять секунд Марта:

не пиши зараз, він сказав після 20 не читає

Соня:

прочитає завтра

Ілля:

СОНЯ

Вона все-таки не написала.

Наступного дня Савчук пояснив:

— Ви прийшли наприкінці опитування.

— Але прийшла.

— Це не театр. Тут не достатньо зайти до фіналу.

— Я метро чекала.

— Метро не виставляє оцінку.

НБ лишилося.

Соня ходила ображена до обіду.

Потім отримала трійку й подобрішала.

Найстабільнішою людиною групи була Лера.

Стабільно знала майже все.

І стабільно була переконана, що не знає нічого.

Перший раз це виглядало правдоподібно.

— Я взагалі не готова, — сказала вона перед практичним.

Марта сиділа поруч із нею в коридорі.

— Ти вчора до першої сиділа.

— І що?

— Вчила.

— Але я все забула.

— Як можна забути за сім годин?

— Отак.

Лера виглядала справді переляканою.

Марта почала її заспокоювати.

— Ти знаєш більше за мене.

— Ні.

— Леро.

— Я серйозно. У мене порожньо.

Через двадцять хвилин вона вийшла з п’ятіркою.

— Ну? — спитала Марта.

Лера подивилася в електронний журнал.

— П’ять.

— Бачиш?

— Просто легке попалося.

Другий раз Максим сказав:

— Ти вчора мені дві години пояснювала череп.

— Я вже нічого не пам’ятаю.

— Вчора пам’ятала.

— Учора.

П’ять.

Третій раз Соня навіть не підняла очей.

Лера ходила вздовж стіни.

— Все. Я сьогодні не здам.

Соня:

— Угу.

— Я серйозно.

— Угу.

— Я нічого не знаю.

— Добре.

Лера зупинилася.

— Ти можеш нормально відповісти?

— П’ять.

— Що «п’ять»?

— Твоя оцінка.

— Мені не смішно.

— Нам уже теж.

П’ять.

Коли Лера вийшла, Соня подивилася на результат і сказала:

— Якщо ти ще раз перед п’ятіркою скажеш, що нічого не знаєш, ми тебе винесемо з кафедри.

— Я реально не знала.

— От за це й винесемо.

Вона не жартувала про те, що Лера прикидалася.

За кілька тижнів усі зрозуміли: Лера справді так відчувала.

Напередодні кожного опитування в неї ніби стиралася пам’ять.

Вона могла знати тему краще за групу й однаково чекати провалу.

Марта спочатку заздрила.

Потім побачила, як у Лери тремтять руки перед входом у кабінет, і перестала.

Анатомія тим часом розповзлася за межі морфологічного корпусу.

Марта прокидалася — думала про кістки.

Їхала в метро — повторювала отвори черепа.

У черзі за кавою розглядала шию чоловіка попереду й ловила себе на тому, що думає про грудинно-ключично-соскоподібний м’яз.

Одного вечора мама приготувала курячі крила.

Марта взяла одне.

Повернула.

Побачила суглоб.

Відклала.

— Що?

— Нічого.

— Несмачне?

— Нормальне.

— Чого не їси?

— Дуже анатомічне.

Мама подивилася на неї.

— Я пошкодую, що ти пішла в мед?

— Можливо.

Через кілька днів частину лекцій перевели онлайн.

Практичні з анатомії залишили очними.

Соня назвала це системним знущанням.

— Тобто кістку я зобов’язана бачити особисто?

— Так, — сказав Ілля.

— А лектора ні?

— Так.

— Де логіка?

Максим:

— Кістка не підключається до Telegram.

— Ви не знаєте, може, вона інтроверт.

Перша онлайн-лекція починалася о 8:30.

О 8:29 Марта сиділа за столом із кавою.

О 8:31 Соня зайшла без камери.

Викладачка переглянула список.

— Коваленко?

— Тут.

— Камеру, будь ласка.

Пауза.

Камера ввімкнулася.

Соня лежала.

Не напівсиділа.

Лежала під ковдрою.

Викладачка зняла окуляри.

— Ви в ліжку?

— Я вдома.

— Це я бачу. Сядьте.

Соня піднялася.

За нею сушилися шкарпетки.

Марта вимкнула мікрофон.