Розділ 2

Прокинувшись коли сонце ще ховалося за небокраєм, ми вмилися та поснідали залишками їжі.
Жували ми мовчки, роздумуючи над тим, що нам робити. 

Проковтнувши останній шматок хлібного книша, сестра запитала — То який в нас план, Вайт?

— Поки пропоную йти та носити воду для джейрів.

— Але я не хочу горбатитися замість цих йолопів. Я впевнена що разом з настановами вони отримали і перелік занять на користь селища. І ці паскуди не придумали нічого ліпшого, як скинути все на нас! - роздратовано відповіла Айрін.

— Я це розумію, та інших варіантів поки не бачу.

— Може нам просто втікти з міста? Будемо жити окремо від усіх цих недоумків.

— Я б погодився якби в нас були мисливські списи, а найважливіше - настанови для закалення мередіанів. Без цього ми просто помремо зголоду, або  перетворимося на здобич для хижаків. 

— Тоді ми можемо дочекатися мандрівного торговця і поїхати з ним до сусіднього міста.

— Не впевнений, що він залюбки погодится взяти із собою двох дітей. Та і що це глобально змінить? Думаю що в іншому місті нас чекає те саме що і тут.

—  Ми можемо забрати в дядька всі гроші, які залишилися та заплатити торговцю, щоб він узяв нас із собою. Головне це те, що іншому місті не буде Балда.

— А де ми будемо там жити, чи дім також ти пропонуєш купити?

— А чого б і ні, я переконана, що в них знаїдеться якась запустіла халупа, яку вони з радістю обміняють на гроші.

— Навіть якщо так, то наскільки нам вистачіть тих коштів що залишаться? І щось мені підказує, що дядько захоче повернути назад свої гроші.

— Ну він же не звернув уваги, що ми поцупили частину, - резонно відповіла сестра.

— Яким би п’яницею не був Свен, та зникнення усіх грошей він точно помітить. А дізнатися куди ми поділися буде легше простого. Тож це буде справою часу, коли він знайде нас.

— Згодна, цей варіант вже не здається таким ідеальним.

— Легше вже тоді просто переховуватися від Балда та його посіпак, - запропонував я.

— Наше місто не настільки велике щоб ми мали змогу ховатися від них постійно. Раніше всі вони були звичайними хлопцями, хоч і на рік старші. зараз вони отримали настанови та почали свій шлях до Неба. Перші рівні піднесення вони подолають дуже швидко і потреба збиратися всім гуртом стане зайвою. Вони і по одинці зможуть давати нам прочухана, - зауважила Айрін.

Через мить, на її обличчі засяяла усмішка і підсівши ближче до мене вона сказала:

— Тоді нам теж треба отримати настанову і стати сильнішими за них, випередити їх на шляху до Неба.

Я пригадав всі розповіді батіків, про те що кожен отримує настанови після досягнення шістнадцяти років. А також попередження про можливу шкоду яку може зазнати людина, якщо вона почне закалювати мередіани коли її тіло ще неготове, про що і сказав сестрі.

— Ти ж знаєш, що настанову ми зможемо отримати тільки через рік. Одор і близько не підпустить нас до майданчика для тренувань, а тим паче не буде давати нам настанови. І взагалі наші тіла можуть бути ще недостатьно загартовані для енергії Неба.

— Ти правий, це може бути ризикованим, але це наша єдиний варіант. До того ж згадай історії про Віра Ламора. Він почав свій шлях до Неба коли йому було лише чотирнадцять, - почала переконувати мене Айрін.

— Добре, я думаю ми можемо спробувати поцупити одну, у вчителя їх має бути ціла купа.

— Чого це ти вирішив, що в ньго настановами увесь будинок завалений? - запитала сестра.

—  А ти бачила щоб хоч хтось їх колись повертав, чи говорив про це? - відповів я запитанням на запитання і продовжив: 

— А це означає що він має робити їх сам або ж мати якийсь запас.
Сестра кинула на мене скептичний погляд і сказала:

  — Якщо він виготовляє настанови сам, тоді взагалі не факт що в нього є зайві. Може він робе рівно по кількості нових учнів. Крім того, хіба ти забув що стало з останнім хто намагався пролізти у дім Одора?

Історію як малий Томас вирішив пролізти у дім міського вчителя, не чув лише глухий. Хлопці, що були свідками цього відважного але безумовно ідіотського вчинку, розповідали, як схопивши Томаса, Одор дав йому такого стусана, що він перелетів увесь тренувальний майданчик. Як він собі нічого не зламав, лишалось загадкою. Але десь тиждень після того він не міг присісти і жалівся, що може спати тільки на животі.

— Тут ти права, може тоді попросити настанову в когось іншого?

— Будь хто із зграї Балда не посміє віддати нам свою настанову. По-перше, всі вони самі їх використовують, по-друге, якщо Балд дізнається про таке, то відлупцює і нас і того хто вирішив поділитися з нами хоч чимось крім стусанів.

— Може тоді попросити в когось із дорослих? Хоча вони мабудь вже давно повикидали свої.
Після цих слів я подумав про обшук дядькового будинку і це запропонував сестрі. Але сестра відповіла, що там ми знайдемо тільки тарганів та битий посуд. 

Після цього ми обидва замовкли обдумуючи варіанти. Через кілька десятків подихів, осяяний новою ідеєю, я в крикнув: 

— Точно, це те що нам треба!

Підскочивши від мого окрику, з обуренням у погляді Айрін сказала: — Дурню, нащо так лякати!?

— Вибач,- тільки і сказав я.

— Добре, забули, розповідай що за думка завітала до твоєї макітри.

— Як я вже сказав, дорослі не використовують настанови, а скоріш за все викидають їх, бо вони стають їм непотрібні. Все що нам треба, так це відшукати їх.

— І де ти пропонуєш їх шукати? Чи ти пропонуєш нам нишпорити по чужих будинках? Брати участь у такому я відмовляюсь. Мені навіть страшно уявити, що з нами зроблять якщо спіймають. - підозріло глянувши на мене, сказала сестра.

— Мені вчора боки намагалися відбити а не голову. Звісно я не пропоную шукати настанови в будинках. Я пропоную перерити звалище куди всі зносять увесь непотріб.