Розділ 1

— Гей, відрижки дарсу, і що ж ви тут робите!? - почули ми окрик.

Спрямувавши наші погляди, на постать, що стояла біля входу в провулок, ми побачили Балда. Це був ватажок місцевих однолітків. М’язистий хлопчина з широкими плечима та коротким чорнявим волоссям стовбичив уперши руки в боки. Тим часом, за його спиною почали з’являтися, виходячи з-за рогу, інші хлопці.

— Я наче вже не один раз вам казав, що таким багатіям як ви, треба платити за те, що живете в нашому місті. Що ви там надибали, несіть сюди та показуйте! Якщо це щось цікаве, може зійде за платню. - прогорлав Балд. 

— Відколи це ти став старостою селища, що призначаєш податки за перебування у місті?! - випалила у відповідь сестра.

— Я отримав настанову по закаленню мередіанів, і досягнув вже п’ятого рівня. Може дідугану Арону начхати на вас, та я вважаю це неправильним, що такі як ви не тільки нічого не робите для Калему, так ще й не платите за те що тут живете. - щирячись відповів Балд. 

Підступивши ближче до сестри, я прошепотів їй на вухо:
— Можливо нам краще накивати п’ятами, поки вони ще далеко? Навіть попри те що в Балда вже п’ятий рівень, в нас дуже великі шанси втекти від нього.

Попри те що сестра була охоча до бійок, вона теж усвідомлювала що проти п’ятого рівня та ще й при підтримці інших хлопців, з великою вирогідністю нам намнуть боки. Тому вона просто кивнула.

— Агов, шмаркачі, що ви там базікаєте? - знов крикнув Балд.

В цей момент ми з сестро кинулись навтьоки в сторону виходу з провулку. В спину лунав вигук Балда:

 — Хапайте їх!

Добігаючи до кінця провулку, ми вже збиралися звернути у бік городів аби потрапити в поле зору дорослих. Бо яким би Балд не був придурком, затівати бійку нас на очах у дорослих він поки не наважувався. Та в цей момент, перед нами з’явилися ще пара хлопчаків. 

Клятий дарс, вони це спланували, — усвідомив я.

Обмінявшись поглядом з сестрою, я та Айрін кинулися на одного з них, розраховуючи збити з ніг та проскочити далі, але вони були готові до такого і просто стрибнули на нас намагаючись якщо не повалити то хоча затримати одного з нас. І це було логічно, бо я б не покинув Арію, як і вона мене, тож спіймати одного з нас було достатньо. 

Хлопцю, якого звали Хаг, не пощастило, бо сестра на повній швидкості стрибнула йому назустріч та плечем вгатилася в його в ніс так, що почувся хрускіт. Підхопившись, Айрін побігла далі, залишивши Хага з розбитим носом позаду. Від спроби другого хлопця мене схопити, я зміг ухилився, бо це не перша моя сутичка і їхні прийоми я добре засвоїв. Але втікти нам так і не вдалося. Завернувши за кут крайього будинку, ми врузалися в товстуна Рона. 

Свою кличку він отримав не просто так. Його мати займалася випічкою, тож майже при кожній зустрічі, він їв якусь булку, тому він був завширшки як два Балда. Тільки Балда, котрий користувався кожною можливістю познущатися з інших, звертав на це увагу. Та Рон, попри те що вже отримав настанови і став на шлях до Неба, що зазвичай призводило до поліпшення кондицій тіла, все ще був товстим.

Тому, попри те, що ми з сестрою влетіли в нього на повній швидкості, він лиш відступив на крок, а ми в свою чергу впали на землю 

Вставати і намагатися втекти більше не мало сенсу, бо позаду нас вже наздогнав Балд, а його хлопці оточили нас кільцем.

— Ну і чого ви побігли, наче побачили звіра?! - з усмішкою промовив він, — я ж хотів тільки поговорити зі своїми старими товаришами. Я ж можу вас так називати, правда? - Посміхаючись ще ширше спитав він, і дехто з оточуючих не зміг стримати смішків. Та швидкий суворий погляд Балда, одразу відбив у них бажання сміятися. 

Зазвичай Балд навіть не намагався вести якісь розмови, особливо з тими хто запевне слабший за нього. Він звик брати своє силою. Тому його слова про те, що він хотів тільки поговорити, змусили нас з сестрою напружитися.

Знов зосередивши свій погляд на нас, він  продовжив: 

— Як ви вже зрозуміли я почав піднесення і вже здобув п’ятий рівень, тож тепер ви будете називати мене старшим як і заведено між піднесеними, вам це зрозуміло, молодші?

— Нехай краще мене мад з'їсть, ніж я почну називати тебе старшим, — випалила сестра.

Така відповідь була в дусі Айрін, бо в неї вибуховий та вольовий характер, та й  рідко коли вона могла стримати себе коли хтось зазіхав на її свободу чи зачіпав її гордість. 

Глузливо посміхаючись Балд відповів:

 — О-о-о, я очікував що ти так відповісиш. Бачите, хлопці, ці пихаті байстрюки не мають поваги до старших. Можливо, вони навіть і до самого Неба. Але хто ж як не старші мають розповісти молодшим про чесноти піднесених?

Хтось з оточуючих знов не зміг стримати смішку. Але більшість закивали головами, погоджуючись з ватажком.

— Коротше, ми тут з хлопцями поміркували і вирішили що доглядати за джейрами - це не та справа якою мають займатися майбутні мисливці. тому цей обов’язок ляже на вас, а наш загін присвятить весь свій вільний час тренуванням. Тож вам завтра треба буде носити воду для джейрів та прибрати гівно з їх загону.

— А не піти б тобі з такими пропозиціями до дарсу? Спочатку кажеш що ми маємо сплачувати податок за проживання в селищі, тепер намагаєшся скинути на нас брудну роботу?! - знов випалила сестра.

На секунду лице Балда перекосило від злості, але він швидко опанував себе.

— Ні, ну якщо ви нарешті вирішили зробити свій внесок в розвиток Калему нехай не працею, а грошима, то ми з хлопцями не будемо проти. Адже так, хлопці? - звернувся він до банди.

А ті в свою чергу тільки закивали, поспішаючи погодитися зі Балдом.

— Ну то що будете платити? - знов запитав він.

— Ми вже вкотре тобі казали, що в нас немає грошей, щоб заплатити тобі - відповів я.

— Не треба мені брехати! Ми неодноразово бачили як ви купляли хлібні коржики у тітки Раіси! Ви ж не хочете сказати, що вона давала вам їжу за просто так?