Пролог

Нульовий пояс - серце імперії. Зелена долина розташована в захисних обіймах величних гір. Вона займає таку площу, що аби перетнути столицю пішки, треба витратити кілька місяців. Долина всіяна розмаїттям пишних зелених парків, кожен з яких є зеленою оазою, що пропонує відвідувачам відпочинок серед яскравого гобелена флори. Високі вікові дерева простягають свої гілки до неба, їхнє листя шепоче таємниці, які несе ніжний вітерець. Квітучі луки додають яскравих відтінків, де голівки польових квітів коливаються в гармонії з ритмом природи. 

Долиною звиваються річки, а їх мелодійне дзюрчання плететься крізь ландшафт. Кам’яні мости згинаються над водними шляхами, з’єднуючи пішохідні стежки, які утворюють вибагливо переплетене мережево доріг, які перетинають долину, поєднуючи розкидані будівлі та павільйони. Уздовж берегів річки дивовижні будівлі з фасадами, вкритими плющем, свідчать про гармонійне поєднання природи та людської майстерності.

Олені пасуться на відкритих луках, їхні витончені рухи зливаються у природному ритмі долини. Різнобарвні птахи наповнюють повітря щебетом , створюючи симфонію трелей, які гармонійно поєднуючись з шелестом листя.

Але столичний пояс - це не просто полотно чудес природи, а й процвітаюча спільнота, виткане панно, нитками якого слугують потоки людей. Розсип будівель вплетених в ланшафт утворює серце, що б’ється в цьому ідилічному святилищі.

Так було колись…до моменту поки Альянс тисячі сект не вирішив повстати проти Імперії. Більше трьохсот шістдесяти років тому, за один день, столичний пояс припинив своє існування. Альянс перетворив сотлицю на попіл. Обрушив на столицю удар такої сили, що складно навіть уявити.
Сама Імперія вистояла, бар’єри що оточують кожний пояс, стримали жахливий удар у межах центрального, не дозволивши хвилям руйнації поширитися і на інші пояси. Але ціною цього стало те, що навіть тепер після трьохсот шістдесяти років, на місці квітучої долини панує пустка.

Рідкі і дуже невибагливі рослини та звірі знов заселили цю місцевість. І тільки люди, котрі можуть пристосуватися майже до будь яких умов, все ще живуть на уламках колишньої столиці. 

Та про відродження колишньої величі та краси долини не йде і мови. Протистояння між Імперією та Альянсом тисячі сект все ще продовжується, а нульовий тепер - це не столичний пояс, а сама глибока діра Імперії. Тут живуть тільки ті хто не може подолати навіть першу перепону на шляху до Неба і піднятися до етапу воїна.

***

— Айрін, Вайт — покликала мати м’яким, але твердим голосом, стоючи біля дверей, — час вмиватися й лягати спати.

Вайт, тихий та скромний хлопець із копною скуйовдженого волосся, драматично застогнав, а Айрін, його молодша сестра, жвава і азартна з блискучими очима та пустотливою усмішкою, хихотіла поруч.

— Невже це обов’язково, мамо? — запротестувала Айрін, тягнучи ноги до ванної кімнати.

— Так, люба, — відповіла мати ніжним, але непохитним тоном. І додала:  — Бо грязнулям, які не вмиваються перед сном будут снитися жахіття. Ви ж цього не хочете? 

З великою неохотою діти почали свою нічну рутину, хлюпаючи водою і регочучи, відмиваючи денні пригоди. Елара спостерігала за ними, її серце переповнювалося любов’ю до своїх двох малюків.

Коли вони були чисті й закутані в зручні рушники, Вайт і Ейрін побігли до своєї спальні, їхні очі сяяли від очікування.

Мамо, а ти розкажеш нам казку на ніч? — спитала Айрін, її голос був сповнений хвилювання.

Так, мамо розкажи нам історію про Імператора! — додав Вайт, підстрибуючи на ліжку.

— Я ж вам її вже з сотню разів розповідала. —  здивовано відповіла мати. —  Може ролзповісти вам про щось інше?

— Ні, ми хочемо історію про Імператора, будь ласочка, будь ласочка! —  заканючила сестра.  

Мати посміхнулася і вмостившись на краю дитячого ліжка, щільно вкрила їх ковдрами.

—  Ну гаразд, вмовили, мої солоденькі, — погодилася вона м’яким і заспокійливим голосом.

—  Більше трьохсот п’ятьдесяти років тому наша Імперія процвітала, люди жили в мирі та злагоді, поки одного дня підступний Альянс тисячи сект не розпочав війну…

—  А чому вони ці сектанти напали на імперію? —  перервавши мамину розповідь, запитала сестра.

— Бо вони заздрили Імперії, жадали багатства та жити так само як люди в Імперії. Їм здавалося несправедливим що Імперія процвітає, а вони змушені економити їжу та воду щоб вижити. Вони навіть звинувачували Імперію, в такому абсурті як те, що вона краде в них енергію Неба.

—  А що таке енергія Неба? — запитав Вайт.

—  І як її можна вкрасти? - додала Айрін.

— Ніхто не розкаже вам, як виглядає енергія Неба. Бо кожен бачить її по своєму. Але вона всюди і я, і ваш батько, поглинаємо та використовуємо її щоб стати сильніше або швидше. Та ніхто не може її вкрасти. Це як вкрасти повітря, тому я й сказала що таке звинувачення абсурдне, —  відповіла мама.

— А ми теж можемо поглинати цю енергію? - знову запитав Вайт.

— Ні, ви ще маленькі, та на шістнадцятий день народження, ми з батьком подаруємо вам настанови по зміцненню мередіанів.

— І що, без цих настанов ми не зможемо поглинати енергію Неба? - насупившить запитала сестра.

— Зможете. Настанови лише пояснюють як це робити правильно, аби не нашкодити собі.

— Але ж ви з батьком вже знаєте як це робити правильно, чому ви просто не навчите нас? - поставив чергове запитання Вайт.

— Як я вже сказала, ви ще діти і це може вам нашкодити. Саме через це настанови отримують на шістнадцятий день народження. Вважається, що саме після досягнення цього віку, тіло людини вже достатньо загартоване, щоб почати використовувати енергію Неба. - відповіла мати. Та бачучи, як засмутилися діти вона продовжила.

— Але щось ми відполіклися. Якщо хочете почути історію про Імператора то слухайте не перебиваючи, домовилися? - запитала мати.