ГЛАВА 5

Дубовий

Відшукати адресу, де була дружина, не склало йому великої праці.

Там за ниточки смикнув, тут приплатив і до ранку, завдяки Стасові, Дубовий уже кружляв біля під'їзду інститутської подруги Васі. Про існування якої раніше взагалі не здогадувався.

Цей факт Інокентія зненацька збентежив, як і власна реакція на можливі таємниці дружини.

По-хорошому, з його скелетами в сімейній шафі, Дубовий мав мовчати, але все, що стосувалося Васі, не вписувалося в рамки звичної поведінки чоловіка. Його зжирали неадекватні ревнощі… Адже дружина навіть приводу особливо не давала, проте зараз Кеші він і не був потрібен. Сам упорався, безсонна ніч і темні думки сприяли відповідному настрою.

Ось і довелося копати під нові контакти дружини, для власного спокою.

Маргарита виявилася досить цікавою штучкою, вдовою Олександра Камінських – відомого у вузьких колах бізнесмена. Він підняв бізнес за кордоном і отримав славу справедливого і чесного діловода. Минулого візиту на батьківщину Інокентій був присутній на зустрічі, де одним із запрошених був цей Камінських.

Дядько Лев хотів запропонувати Олександру вкластися у його справу, але бізнесмен поховав подругу і вирушав назад до Америки. Там й одружився з Селезньовою – донькою покійної коханої жінки.

«Дивні смаки», – подумав тоді Кеша. Втім, це його жодним чином не обходило.

Про Камінських йому розповів дядько, ось у пам'яті і випливло, коли переглядав інформацію про Маргариту. Він же мусив дізнатися, з ким проводить час його дружина.

Дізнався, але не заспокоївся. До десятої години чоловік майже протоптав доріжку в асфальті біля під'їзду, встиг накричати на помічника, секретаря, дядька, Стаса та ще купу людей, які дуже не вчасно домагалися його телефонної уваги.

Дубовий катастрофічно запізнювався у справах, але замість того, щоб вирушати і вирішувати важливі питання, чекав на дружину.

Ще й нервував, як школяр.

Він навіть спеціально проникливу промову заготував. Зазвичай цим морочився його помічник Микита, але таку справу Дубовий не довірив би нікому.

Інокентій гіпнозував екран телефону на відкритій сторінці з контактом дружини і не наважувався їй зателефонувати. Вчора розмова в них якось зовсім не склалася, краще було порозумітися особисто.

Втім, знаючи вибуховий характер Васі, останнє не гарантувало Дубовому швидкого вирішення ситуації на його користь. Але він не звик здаватися і чудово знав, на які кнопки тиснути, щоб його квіточка розквітла.

– Інокентію Петровичу, – вкотре вибив його з власних думок Артур – безпечник. – Куди В'ячеслава везти? Ви так і не дали розпорядження на його рахунок.

Лапін був його людиною, водієм та охоронцем, якого він приставив до дружини. Чого Інокентій не очікував, так що він раптом підкорятиметься не йому, а Васі. Замість того, щоб сповістити Дубового про шаленство дружини, Лапін вимкнув телефон і дозволив Васі виставити чоловіка ідіотом.

Спочатку Дубовий хотів поговорити з ним особисто, але зараз зрозумів, що навіть морочитися не стане: були справи й важливіші.

– Нехай передадуть, що його звільнено, – сказав чоловік. – З вовчим квитком. Я подбаю, щоб у цьому місті усі вакансії для Лапіна були закриті. Хіба що вантажником може спробувати влаштуватися.

– Як скажете, – кивнув Артур. Жоден м'яз не здригнувся в його обличчі. – У Слави дружина нещодавно народила другого…

– Значить, знатиме, що порушення наказів роботодавця призводить до закономірних наслідків, – підтиснув губи Дубовий, повертаючись очима до під'їзних дверей.

Він кілька разів поривався вперед, реагуючи на сигнал домофона. Але натикався на незнайомих мешканців, і, коли вже втратив усіляке терпіння, почав закипати, дружина все ж таки вийшла на вулицю.

– Ну нарешті то! Василино, – видихнув чоловік.

– Що ти тут робиш? – здивувалася вона і одразу випустила голки: – Отже, вистежив?

Дубовий не міг надивитись на кохану жінку. І зненацька всі думки вилетіли з його голови. На яку готову промову можна було сподіватися?

Чоловік рушив до Васі, його тягнуло до неї, наче магнітом. А дружина раптом візьми та скривися, ніби не його, законного чоловіка, зустріла, а смердючого бомжа з найближчого підвалу. Така реакція Кешу вразила, хоча він нікому й не зізнався б, наскільки сильно.

– А ти думала, я поза увагою залишу той факт, що моя дружина не ночувала вдома? – Не те що хотів видав він. Адже збирався знайти ласкавий і ніжний підхід, але Вася, як завжди, одним рухом пальчика знищувала його плани, сіяла хаос у його продуманий порядок.

Чоловік підійшов впритул, потягнувся до дружини і подумки насварив себе за грубий тон. Треба було помиритись, знайти до колючки підхід. Він же знав, якою вона буває дивовижною, коли опускає захисне скло.

– Людей по собі не судять, Дубовий, – усміхнулася Вася, спритно уникаючи його хватки. – Хоча наявність у чоловіка коханки автоматично розв'язує і мені руки. Захочу – можу теж урізноманітнити особисте життя нерозбірливими зв'язками.

Вона ще й домовити не встигла, як у Кеші задзвеніло у вухах та в очах потемніло від люті. Хоча яке потемніло? Швидше, червона завіса світ затьмарила.