ГЛАВА 3

Дубовий

– Стій, Інго, – ухилявся від поцілунків він.

Але дівчина його не чула. Або категорично не хотіла чути.

– Любий мій, коханий, – шепотіла Загорська, намагаючись зловити його губи своїми. – Нам буде добре разом, ти ж знаєш.

– Інга.

Дубовий намагався перехопити її руки, але вони, здавалося, були скрізь. І ці зітхання, ласки… Загорська чудово знала, на які кнопочки варто натиснути, щоб пробудити його природні інстинкти.

– Милий мій… Який ти, м-м-м… У мене просто дах зносить.

Інокентій подумки визнав, що був звичайним мужиком, який не мав ніякі надздібності, щоб заборонити собі реагувати на гарну жінку, але...

– Я так хочу тебе, що сили терпіти вже немає, – з придихом видала Інга, пробравшись рукою туди, де її зовсім не чекали. – Втомився, так? Але нічого-нічого, мій хороший, зараз я тобі допоможу і…

– Та стій же ти! – гаркнув він.

Попередження в його голосі дівчина не почула, тому Дубовому довелося добре так її струснути. Він ніколи не бив жінок, але Загорська ніби напрошувалася на гарненький ляпас, щоб протверезитися.

Інокентій не піддався на провокацію і не поступився агресивності, він надто добре знав, до яких катастрофічних наслідків може призвести лише одна маленька слабкість.

– Ти мене не хочеш? – Очі Інги зволожилися, вона навіть трагічно схлипнула і закусила нижню губу, ніби чоловік завдав їй смертельної образи. – Я ж тебе так люблю, Кеша…

Дубовий потер обличчя і почав поправляти одяг.

Дівчина стежила за його діями важким поглядом спідлоба. Одне те, що він дозволив себе затягнути в номер і поставити в таке пікантне становище, говорило не на його користь. Втома була поганим порадником.

«Треба виспатися, – вирішив чоловік. – Неуважність може коштувати занадто дорого».

– Якщо це вся розмова, яку ти хотіла зі мною обговорити, то ми ходимо по колу, – сказав він і попрямував до дверей. – Щасливо залишатися.

«Три кола в басейні, гарний коньяк і сон, – подумки склав план Дубовий. – І Вася. Черговість можна змінити. Мабуть, спочатку Вася. Потім коньяк, басейн та сон. Або Вася та сон, від решти навіть можна відмовитися».

– Постривай! – Вигукнула Інга. – Матвій…

– Що Матвій? – Обернувся через плече чоловік.

Загорській знову вдалося привернути його увагу.

– Йому... – Дівчина заломила руки, зам'ялася, ніби в спробі підібрати потрібні слова, а в Дубового це викликало глухе роздратування.

– Невже я переказав тобі мало грошей?

– Матвій має особливі потреби, ти ж знаєш. Тобі шкода, чи що? – Схрестила руки на грудях Загорська. – Так і сказав би одразу, що тобі начхати. Я б і не чіплялася. Я взагалі не збиралася.

– Мені не начхати, і ти чудово це знаєш, – примружився Дубовий. – Я задовольняю всі потреби Матвія, але маніпулювати собою не дам. Ти ступаєш на тонку кригу, Інго.

– Вибач мені, вибач, – відразу ж позадкувала вона. – Я нічого такого не мала на увазі, правда. Просто… Я ж люблю тебе, Дубовий! Ти ж розумієш, як мені нестерпна твоя відмова і вічно відсторонене ставлення?

Інокентій лише вигнув брови. Як фахівець Інга була непогана, але він ненавидів жінок, що нав'язуються. Тим більше, що з Загорською вони все вирішили свого часу, так йому здавалося. До сьогодні.

– Ти поводишся так, наче ми чужі люди! – образилась вона.

– Ми чужі люди, – кивнув чоловік. – Мені здавалося, ти й сама це чудово розумієш.

– Господи, який же ти цап, Дубовий! – видала Інга і зіщулилася, ніби під його поглядом їй раптом стало незатишно. Загорська зірвала з ліжка покривало і закуталася в нього. – Цап, але синові на це начхати. Він сумує за тобою, Дубовий.

– Насправді? – здивувався він.

Матвій був особливим хлопчиком. Іноді Інокентію здавалося, що він ні кого взагалі не потребує.

– Думаєш, я стала б про таке брехати?

– Зважаючи на те, що ти тут влаштувала… – простяг Дубовий.

– Вибач мені, – покаянно прикрила очі Загорська. – Я просто не змогла стримати почуття, але якщо я тобі така неприємна, то більше цього не повториться.

Вона зіщулилася.

Звичайно, йому лестила увага красивих жінок. Але він звик сам встановлювати кордони, які можна було перетинати. Інга прийняла правила та не порушувала їх. До сьогоднішнього вечора.

Напередодні виборів Дубовому найменше за все потрібні були проблеми, які могли виникнути з легкої подачі жовтої преси.

– У мене є дружина, Інго.

– Я знаю, – кивнула дівчина. – Але я не збиралася їй якось заважати або мітити на подружнє місце поряд з тобою, мені просто хотілося отримати трішки чоловіка, якого я давно люблю.

Дубовий насупився.

Їхнє спілкування із Загорською зводилося до необхідного мінімуму, він сам на цьому наполягав, не міг інакше. Здогадувався, що Інга відчуває до нього, тільки відповісти на це не виходило. У серці Дубового було місце лише для однієї жінки.