3

Що за дивна річ «час»? Наче тільки-но піднялася та пила вранішню каву з ментоловою цигарочкою, а вже час обідати! Зрозуміло, до пічки Олена навіть не дісталася – хіба що клунки після магазину встигла розібрати. Так, вона одразу поставила каву і дістала свою нову книжку, з якої обережно зрізала поліетиленову обгортку…

- Алло! – звісно, тієї ж миті їй подзвонила мама.

І говорили вони, як завжди, все про те саме… Ну, звісно, спитали одна в одної, як справи… Звісно, мама спитала, коли вона приїде до них у село… Розповіла, що тато зовсім без настрою, спина в нього болить, ногу тягне… Олена ж відповідала, що стільки ліків понавозила їм минулого разу, що нічого не повинно тягнути! Та то ж батько! Йому як користатися тими ліками, тим більше – має прекрасний привід поскаржитися… А про себе лише додала, що для батька найкращими ліками, мабуть, завжди була горілка…

Олена ледь встигла вимкнути чайник, доки той не перекипів, та заварити собі каву. Поки вони розмовляли, каву вже встигла випити, навіть без бутерброду. Пообіцяла мамі, що до нового року до них хоча б раз обов’язково приїде… Так, вона абсолютно згодна, що розмова з мамою – то дуже важливо! Та за такими тривалими теревенями хіба вона може хоч щось встигнути?

Відклала мобільний, покліпала очима, важко зітхнула й знову поставила каву. Нарешті вирішила зварити натуральну! Сьогодні їй ще пічку мити. Тому стримала себе, зібравши всі наявні залишки самоконтролю, та дочекалася, доки кава закипить. І тільки після цього взялася за книжку.

Звісно, ця книжка, як і мільйон інших, починалася зі вступу. «Привіт, шановна читачка! Так, саме читачка! Бо цю книжку могла придбати тільки жінка. Хочу поділитися з тобою, як із найкращою подругою, своїми найпотаємнішими секретами. Але в мене до тебе невеличке прохання. Як моя найкраща подруга, а так воно і є, бо тільки найкраща подруга готова викласти купу грошей за цю невеличку книжку, ти повинна зберегти мої секрети в таємниці…».

Олена відклала книжку й відсьорбнула кілька ковтків міцної гарячої кави. Так, у книзі на початку вступ, що не дивно, та чому той вступ такий дивний? І як так швидко авторка вже встигла їй у подруги набитися? Може й справді вона недарма виклала таку купу грошей? «Ні, не хвилюйся – я нікого не вбила і навіть не зґвалтувала! – прочитала Олена далі. – Звісно, секс у мене був, та за взаємним бажанням він зґвалтуванням не вважається! І взагалі, мова в цій книзі буде не про секс! То пообіцяй усі мої секрети залишити тільки поміж нами. Тим більше, справжніх подруг, крім мене, в тебе все одно немає».

І що то за дурня? Чому ця психологиня, чи як її правильно назвати згідно сучасних феміністичних віянь, вирішила, начебто в Олени немає подруг? Тільки на роботі – дві Наталі, Тетяна, Вікторія!!! Ну, добре, нехай вона уточнила – справжніх подруг. Та хто зараз справжній… І взагалі – чи може вона хоч би вступ дочитати, не перериваючись?

«І свій перший секрет я відкрию тобі одразу. З самого дитинства я була дуже цілеспрямованою, завжди отримувала все що хотіла. Та моя мрія бути висококласним психологом і допомагати людям призвела до того, що особисте життя у мене зовсім не складалося. Одного разу я випадково підслухала розмову двох чоловіків. Не пам’ятаю всіх його деталей, що є неголовним. Бо то тільки чоловікам може здаватися, наче їхні теревені є значно змістовнішими за жіночі! Та найбільше мене вразила одна виказана ними думка: «Кому можуть допомогти ті психологи, якщо вони неладні допомогти самі собі». Ця випадкова фраза, почута від незнайомої людини, перевернула моє життя до гори дригом. Я зрозуміла, що справжнім психологом можу стати лише тоді, коли допоможу сама собі. Більше того, я почала задавати собі зовсім недоречні питання…».

«Яка дурня!» – не втрималася Олена. Виявляється, значно легше давати собі обіцянки, ніж їх виконувати. Знову вона не втрималася, відклала читання та почала розмірковувати, чи не варто завтра віднести цю макулатуру назад до магазину? Може краще витратити зароблені «кров’ю і потом» кошти хоч би на оті «ментолові запаси»?

«Про питання – згодом. Ось я і виказала тобі перший секрет – психологи такі саме люди, як і всі інші. Виявляється, вони можуть бути щасливими ще менше за своїх клієнтів! Пам’ятай, ти обіцяла нікому не розповідати цей секрет. Проте, це навіть і не секрет, а невеличка професійна таємниця».

Ну тут авторка може бути абсолютно впевненою – такі секрети Олена не збирається нікому розповідати! Ні, вона не може похизуватися дружніми стосунками з психологами, хіба що крім авторки цієї дивовижної книжки, та про описані нею проблеми чула. Зовсім нещодавно на одному з тренінгів психолог, який його вів, не витримав і чомусь заявив прямо посеред тренінгу, що всі психологи є першими, хто потребує психологічної допомоги! Мабуть, психологи й справді також люди…

«Добре, на сьогодні секретів достатньо: у книзі вони ще будуть траплятися там, де я вважатиму їх доречним обговорити. Тепер можемо перейти до серйозної розмови. Мене тривалий час непокоїло професійне питання: чому абсолютно прийнятні, ефективні психологічні поради, вправи чи тренінги на практиці виявляються переважно не дуже результативними? Багатолітні спостереження, спілкування з колегами та численна література дозволили врешті решт дійти доволі печального висновку. Людина, яка відвідує психологів, тренінги чи читає відповідні книжки, вважає, що вже зробила забагато для того, щоб її ситуація покращилася. Після цього в неї починається очікування – коли відбудеться це покращення в реаліях. Та час плине, надія гасне, проблеми поглиблюються».

«Як влучно сказала ця авторка! – знову подумалося Олені. – Час плине, надія гасне…». Хіба можна не погодитися з таким, майже поетичним визначенням? Може треба примиритися, що не існує в цьому світі чоловіка, з яким би вони знайшли спільну мову? Ні, можливо він десь і є, можливо якийсь такий кремезний кароокий Артем десь навіть очікує на неї! Наприклад, у Маямі серед жовтенького пісочку найкрутішого пляжу… А, може, десь серед скель Королівського каньйону в Австралії? Чи серед непролазних хащ тропічного лісу долини Амазонки? Та як із ним відшукаєш спільну мову: вона зовсім не розуміє того клятого англійського!