1

«Перший, кого ви поцілуєте в цьому році, стане вашою долею»… Який дурнуватий тест! Навіщо він їй взагалі здався? Якого дива він випадково потрапив їй на очі? Чому саме він? Та й взагалі – чому саме ця прикраса? Оте невеличке витончене сердечко з чотирма зеленими камінчиками під номером сім… Дійсно, саме цей кулон із усіх представлених на малюнку в тому безглуздому тестові, був їй до смаку найбільше. І ось отримайте та розпишіться: «Перший, кого ви поцілуєте в цьому році, стане вашою долею. Він практично весь рік витратить на те, щоб домогтися вашого кохання. Будьте готові до того, що він постійно з’являтиметься на вашому шляху. Вирішуйте, чи дати шанс такому настирному прихильнику, чи одразу пояснити, що ви в ньому незацікавлені».

Олена сиділа замріяна та дивилася десь дуже-дуже далеко, мимо монітору… в стіну за ним. Горнятко кави, заварене з пакетику «три в одному», що стояло на столі перед нею, вже давно вичахло. А в її маленькій та такій привабливій білявій голівці думки кружляли неначе метелики над тільки-но зготовленим запашним варенням. Довгі вії достатньо часто хлопали, намагаючись розігнати цей рий недоречних питань, які викликав результат такого примітивного, навіть безглуздого тесту з інтернету…

Вона інколи лаяла сама себе за цю непереборну тягу до всіляких тестів, гороскопів, інших милих та приємних дурничок, пройти повз які для неї було просто вище за її природні можливості. Зрозуміло, що Олена завжди одразу заспокоювала себе – вона жінка слабка, тому не може сперечатися з такою сильною тягою до… Мабуть, легше перерахувати, до чого тяги в неї не було!

Ось як пояснити, які такі сили потягнули її відповідати саме на цей тест? Та ще наприкінці року? Якщо казати чесно, то тест був так собі: треба було лише обрати прикрасу, яка смакувала найбільше. Зрозуміло, що це абсолютна маячня! Та обирати прикраси – хіба воно того неварте? Хіба можна відмовляти собі в такому невеличкому задоволенні, особливо після важкого трудового дня, коли ноги гуділи, голова пухнула…

Так ось де ховався винний! Олена навіть зітхнула з полегшенням, кілька разів замріяно махнувши віями. Голова пухнула, через що погано працювала! Тому вона, через оце запаморочення, обрала таке витончене сердечко з зеленими камінчиками! І що тепер їй робити з отим «перший, кого ви поцілуєте…»?

До речі! Вона навіть відірвала погляд від стіни й знову встромилася в монітор. Що за не доопрацювання – чому вони не пояснили: в цьому календарному році, якого залишився місяць, чи за рік від того як вона вирішила відповісти на цей дурнуватий тест? Звісно, дати шанс тому, кого б вона поцілувала… Поступово погляд знову повернувся до спостережень самих дивовижних картин, прихованих стіною. Люди добрі! Ну хто пише в інтернеті такі нісенітниці! Олена навіть не стала уточнювати, хто ж бо та з якого переляку такі нісенітниці в інтернеті читає! Проте думки самостійно випаровувалися з білявої голівки, залишивши приємне відчуття після отриманої обіцянки поцілунку…

Олена, жінка бальзаківського віку… І не треба з цього реготати! Те, що ваш культурний рівень настільки низький, що ви навіть не здогадуєтеся, що це десь за тридцять, а не за п’ятдесят, нажаль, не вирішує самої проблеми. Якби в неї був чоловік, хіба вона заглядала б до тих тестів? Хіба вона перечитувала б кожного дня усі доступні гороскопи, постійно дивуючись, чому в них жодне слово не співпадає з її реаліями?

Вона якось навіть почала записувати в своєму щоденнику… Так! Олена є жінкою дещо… Старомодною? Що це вам приверзлося! Насправді це зовсім не так: Олена є жінкою дещо романтичною! І, як у справжньої романтикині, ні! Це слово зовсім не романтичне – воно навіть вирвало Олену з вирію очікуваного щастя й повернуло до сірої буденності! Треба не так – як у справжнього романтика… після цього твердження думки знов потроху попливли по приємних хвилях квітів, сонечка й вічного блаженства. Так ось, як у справжнього романтика, у неї був щоденник. Він і тепер наче є… та заглядати до нього з кожним днем вона стала все рідше і рідше. Проте Олена зовсім не пише там різноманітні дурниці як нерозумні школярки! Її щоденник – це інша річ! Він зовсім не схожий на жодний щоденник її знайомих! Зрозуміло, що вона нікому його не показувала, та й у знайомих не бачила, та то таке…

Ніяких власних узагальнень! Олена – дівчина сучасна і перечитала цілу купу мотивуючої літератури, займається йогою, навіть регулярно медетує… Тобто, спробувала кілька разів одну-дві вправи з йоги та ту незрозумілу медитацію, проте не полишає спроб не відставати від подруг. Вона так і не второпала, що такого нового в того Харарі і чому зовсім не допомагають поради Правдіної, але ж головне не здаватися! Саме цю пораду вона запам’ятала дуже добре! Тому Олена виписувала до свого щоденника тільки важливі спостереження, інколи філософські роздуми чи влучні вислови… Щось на кшталт цитат Вадима Зеланда: «Навчіться балдіти від поганої погоди, черг, заторів, проблем, будь-якого негативу. Такий своєрідний мазохізм поступово розчистить небо над вашим життям. Вам слід замислюватися лише над тим, якою вигодою для вас обернеться та чи інша негативна обставина. А так воно і буде – самі в тому неодноразово пересвідчуватиметесь».

Ось вам! Хіба школярки знають, що таке філософія? Хіба вони записали б собі до щоденника якусь таку глибоку та досконалу думку? То й замовкніть! Єдина проблема була в тому, що записати ті всі розумові заверти нескладно, та де від них обіцяна користь? Чому Олена не тільки неодноразово, але жодного разу досі так і не пересвідчилася в тому, що негативні обставини здатні обертатися для неї вигодою? Чому вона все одно продовжує сіпатися лише від одних думок про черги чи затори? І яким збоченцем треба бути, щоб отримувати насолоду від поганої погоди?! Особливо, коли, до того ж, із пів години витратила на саму звичайнісіньку зачіску, яку лише за одну мить роздмухав нестерпний осінній вітерець…