Розділ 12

На наступний ранок сонячні промені тільки-но торкнулися дахів будинків. Ліля та Кеті прокинулися від дивного, тихого стукоту під вікном. Визирнувши надвір, дівчата затамували подих: на їхньому подвір'ї стояв величний, гарний чорний кінь із шовковистою гривою, яка сяяла на сонці.

​Кеті та Ліля швидко вибігли на ґанок.

​— Привіт! Ти хто і що ти тут робиш? — здивовано, але лагідно запитала Кеті.

​Кінь стиха заіржав і нахилив голову:

— Привіт... Я Вороний, це моє ім'я. Я загубився і не можу знайти дорогу додому.

​У цей час через огорожу перестрибнула Ліза, яка жила по сусідству. Вона підбігла до дівчат, роздивляючись незвичайного гостя.

​— Привіт, дівчата! І тобі привіт, конику. Як ти тут опинився?

— Привіт, Лізо! Він загубився, — відповіла Кеті, гладячи коня по темній шиї.

— Ми ж допоможемо йому повернутися, правда? — з надією запитала Ліза.

— Звісно допоможемо! — рішуче сказала Ліля.

​З будинку поважно вийшов білий кіт Мурчик. Його магічні очі уважно оглянули Вороного.

​— Це кінь із «Буковинської Трої», — мовив мудрий Мурчик. — Як він опинився так далеко? Ми обов'язково маємо повернути його додому.

​Почувши слова про нову подорож, на подвір'я вискочили й інші фамільяри. Гавчик радісно закрутив хвостом і голосно гавкнув:

— Я люблю пригоди! Я йду з вами!

​Маленька біла лисичка Повітруля весело підстрибнула:

— Пригоди! Я обов'язково з вами!

​А сова Глазка безшумно злетіла з гілки й плавно сіла Лізі на плече:

— І я з вами, не залишите ж ви мене!

​Вороний з вдячністю подивився на дівчат та їхніх вірних звірят.

— Ви справді допоможете мені знайти мій дім? — стиха спитав кінь.

— Так, Вороний, ми тебе не залишимо! — усміхнулася Кеті.