Розділ 12

Ліля подивилася на Повітрульку та Глазку й посміхнулася:

— Давайте зробимо будиночки для Повітрулі та Глазки!

— Так, чудова ідея! — одразу погодилася Ліза.

Дівчата вирішили побудувати для Глазки хатинку на дереві, а для Повітрулі облаштувати затишне гніздечко у шуфляді. Вони витягли одну з великих шуфляд шафи та вимостили її м'якими подушками.

Кеті уважно подивилася на їхній витвір і замислилася.

— Чогось не вистачає... Сило Повітря, допоможи мені! — прошепотіла вона.

Миттєво шуфляда прикрасилася сяючими наклейками у формі хмаринок, а серед звичайних подушок з'явилася неймовірно м'яка подушка-хмаринка.

— Тепер точно готово! — радісно мовила Кеті.

Повітрулька легенько застрибнула в шуфляду, солодко потягнулася й мовила:

— Це справді дуже гарний будиночок, особливо ця подушка-хмаринка!

Після цього дівчата вийшли на подвір'я. Ліля знайшла кілька невеликих дошок, вправно збила їх докупи, залишивши зручний вхід для пташки. Усередину Кеті поклала маленький теплий зелений килимок.

Тоді Ліза заплющила очі й глибоко вдихнула свіже повітря:

— Тепер я додам щось від себе... Земле, допоможи прикрасити будиночок!

У той же мить дерев'яний будиночок обвила довга гнучка лоза, на якій прямо на очах розпустилися красиві, запашні квіти.

Ліля обережно закріпила хатинку на гілці дерева й обернулася до подруги:

— Лізо, якщо ти захочеш, то зможеш забрати цей будиночок із собою й покласти його на дерево у своєму дворі.

Глазка безшумно злетіла з гілки, залет власне у свій новий дім, розправила пір'ячко й стиха мовила:

— Дякую вам, дівчата!

— Правда можна , Лілю, — усміхнулася Ліза, спостерігаючи, як затишно вмостилася сова.

— Так, — відповіла Ліля.

Почало поступово стемніти. Вечірні тіні огортали подвір'я, і на нічному небі повільно виплив повний, сяючий Місяць. У його світлі все навколо здавалося магічним.

— Дівчата, відчуваєте? Моя стихія стає сильнішою, — здивовано мовила Ліза, придивляючись до нічного світила.

Місяць наче почув її слова й засяяв ще яскравіше, заливаючи подвір'я сріблом.

— Повітря... — стиха прошепотіла Кеті.

— Вогонь... — сказала Ліля, відчуваючи тепло в долонях.

— Земля... — мовила Ліза.

Мурчик поважно підійшов до дівчат, його очі зблиснули в темряві:

— Це Місячне Єднання, — урочисто сказав кіт.

Місячне світло спалахнуло з неймовірною силою та прямим променем упало на дівчат. Але разом із цією потужною магією прийшла й небезпека. З густих тіней прямо на подвір'ї викристалізувався Тіньовий Ворог. Він прийшов із єдиною метою — забрати їхні магічні сили.

— Місячний вогонь! — вигукнула Ліля й виставила руку вперед.

З її долоні вирвалося сяюче сріблясте полум'я. Тіньовий ворог захитався від удару, але не зник.

— Місячне повітря! — підхопила Кеті.

Потужний порив магічного вітру відкинув ворога на кілька кроків назад, але той усе одно не здавався, наступаючи знову.

— Місяць та земля! — крикнула Ліза.

Земля під ногами ворога затряслася, лоза намагалася його втримати, але він усе ще витримував натиск.

— Дівчата, єднайте свої сили! Разом ви непереможні! — подав голос Мурчик.

Дівчата перезирнулися, взялися за руки й хором крикнули:

— Вогонь, Повітря, Земля — ЄДНАННЯ!

У той же мить з їхніх рук вирвалася спільна магія: вогняні спалахи, гнучкі лози та буремний вітер об'єдналися в єдиний поток. Вогонь повністю обвив лози, але вони не згоріли — адже вони були заодно! Тіньовий ворог не зміг витримати такої потужної комбінованої сили, розсипався на дрібні іскри й назавжди зник у темряві.

— Дівчата, нам вдалося! — радісно вигукнула Ліза, важко дихаючи. — Ми перемогли! Це наша перша справжня битва!