Того дня дівчата заснули з посмішками на обличчях, а зранку прокинулися через непосидючу дівчинку, найкращу подругу Кеті — Лізу. Дівчинка плакала і казала:
— Він пропав!
Кеті спитала:
— Хто пропав, Лізо? — спиталася заспана Кеті.
— Чорниш, мій котик.
Мурчик стрибнув на тумбочку:
— Ми знайдемо його.
— Ти говорящий? — прошепотіла Ліза.
— Точніше, магічний, — сказала Кеті.
— Магія, магія! — Ліза заплескала в долоні.
— Лілю, Гавчику, до нас! — сказала Ліля.
З кімнати вибіг пес.
— Такий великий! — сказала Ліза. — Ну, пішли шукати Чорниша!
Ліля, Кеті, Мурчик, Гавчик та Ліза вийшли з будинку і пішли в сторону лісу. Гавчик нюхав землю і біг вперед, а дівчата і Мурчик йшли за ним. Рантом Кеті зупинилася:
— Я щось відчуваю, — сказала Кеті.
Вона заплющила очі і пішла вглиб лісу. Всі пішли за нею.
Вони зупинилися на галявині. Ліза роздивилася і помітила на дереві Чорниша:
— М'яу, мені страшно, зніміть!
Ліля потягнулася до кота і дістала його з дерева.
— Ти як, Чорнише? — сказала маленька Ліза, гладячи кота.
Враз з лісу почувся вий. Він ставав усе ближче, і до них вийшов вовк.
— Ррр, ви чого тут? — заричав вовк.
— Вибач, ми просто шукали кота, — впевнено сказала Ліля.
— Добре, маленька дівчинко. Я відчуваю від тебе магію. Я не простий вовк, — сказав він. — Я Фенріс. Я розумію вас як ніхто. Я фамільяр, але приховую , що не простий вовк. Тепер я твій фамільяр, Лілю.
Ліза подивилася на вовка:
— Лілю, а звідки він знає твоє ім'я? — прошепотіла Кеті.