Розділ 10

Перша тріщина 

Образа та невисказані слова зазвичай не зникають самі по собі, вони лише глибше вростають у думки, пускаючи коріння, і саме це Артем відчув наступного ранку, коли побачив Софію біля шкільного ганку. Вона стояла в компанії однокласників, удавано посміхалася й вдавала, що в її житті нічого не змінилося, але Артем надто добре знав кожен відтінок її погляду, щоб помітити ту крижану байдужість, якою вона тепер відгороджувалася від усього світу і від нього особисто. Коли їхні погляди на мить зустрілися, Софія не відвернулася, як робила раніше, а просто подивилася крізь нього, наче на порожнє місце, і цей холодний, чужий жест став тим самим першим ударом, від якого на крихкому склі їхніх колишніх стосунків з'явилася помітна, глибока тріщина. Протягом усього дня ця напруга лише зростала, перетворюючи кожну випадкову зустріч у коридорі на справжнє випробування, адже Артем хотів підійти й силою змусити її вислухати, але його власна впертість тримала міцніше за будь-які кайдани. Софія ж, навпаки, демонструвала абсолютний спокій, хоча всередині неї все тремтіло від болю й розчарування, бо вона до останнього сподівалася, що він переступить через своє , але цього не сталося. Уже після уроків, коли вчитель попросив Артема занести залишені папки до лаборантської, хлопець зіштовхнувся із Софією у вузькому темному переході біля сходів, де не було нікого з учнів. Вони зупинилися одне навпроти одного, і в цьому мовчанні виразно відчувалося, як руйнується все, що вони будували місяцями, залишаючи замість тепла лише гострі уламки. «Ти справді збираєшся просто мовчати й удавати, що ми чужі?» — не витримав Артем, зробивши крок уперед, але Софія лише сильніше стиснула пальці на лямці сумки й тихо, але твердо відповіла: «Ми не чужі, Артеме, ми просто стали тими, ким мали стати після всього цього, і перша тріщина з'явилася не сьогодні, ти просто помітив її лише зараз».

Вона обійшла його, залишаючи хлопця наодинці з цими словами, які остаточно підтвердили, що повернути все назад уже не вдасться, і попереду на них чекає лише неминуче падіння, але тоді я ще не знав, наскільки глибокою та болісною стане ця рана.