Розділ 9

Тріщини на склі

Наступного дня в шкільних коридорах панувала звична метушня, але для Артема весь цей шум здавався глухим фоном. У голові досі лунали слова Софії, які вони сказали одне одному під час підготовки проєкту, адже те, що мало б стати простим шкільним завданням, насправді розітнуло між ними невидану досі прірву. Коли пролунав дзвінок, Артем першим зайшов до кабінету й сів за далеку парту, а за хвилину у дверях з'явилася Софія, яка навіть не подивилася в його бік — лише міцніше стиснула ремінець рюкзака й сіла на своє звичне місце біля вікна. До класу швидким кроком увійшов вчитель, окинув поглядом кабінет і розклав на столі папки з роботами. «Ну що ж, одинадцятий клас, — почав вчитель, поправляючи окуляри. — Ваші презентації за «Втраченими ілюзіями» Бальзака мене приємно здивували, а особливо хочу відзначити роботу Артема та Софії, адже ви змогли зазирнути в саму суть того, як руйнуються людські сподівання. Оцінки виставив, можете пишатися собою». Клас зашумів, хтось обернувся, щоб привітати їх, але ні Артем, ні Софія не посміхнулися, і хоча вчитель помітив цю дивну напругу, проте вирішив не втручатися й розпочав нову тему. Весь урок Артем дивився в спину Софії, бажаючи підійти, вибачитися за свою холодність і пояснити, що вся ця гордість — лише дурний захисний механізм, але слова просто застрягали в горлі. Коли заняття закінчилися, Софія почала повільно збирати речі, чекаючи, поки клас повністю спорожніє, а вчитель тим часом вийшов на кафедру, залишивши їх у кабінеті вдвох. Артем підвівся, зробив кілька рішучих кроків, зупинився біля її парти й тихо покликав: «Софіє». Вона завмерла на мить, закриваючи блокнот, а потім підняла на нього свої втомлені, але спокійні очі й відповіла: «Так, Артеме?» Тоді він сказав, що їм потрібно поговорити нормально, без масок, адже проєкт закінчився, але те, що між ними відбувається — це не просто завдання. Софія гірко посміхнулася, підводячись, закинула рюкзак на плече й промовила: «Проєкт справді закінчився, Артеме, і, здається, наш учитель мав рацію щодо ілюзій, бо вони мають властивість зникати». Вона пройшла повз нього, навіть не зачепивши плечем, а Артем залишився стояти посеред порожнього класу, чітко розуміючи, що цього разу фінал їхньої розмови може стати фіналом чогось набагато більшого.