Розділ 6

Несказані слова

Артем і Софія йшли повільно, ділячи один навушник на двох, з якого тихо лунав затишний український поп-трек, і Софія так щиро сміялася з його невмілих жартів, що Артему на мить здалося, ніби весь інший світ навколо них просто перестав існувати, а цей теплий момент триватиме вічно, аж поки тишу парку не розірвав чужий, занадто впевнений голос, який вигукнув її ім'я, змусивши дівчину миттєво здригнутися, а її ясну посмішку — повністю згаснути. Назустріч їм зробив крок високий хлопець із її минулого, який абсолютно зверхньо проігнорував присутність Артема, по-хазяйськи зменшив між ними відстань і з натяком заговорив про якісь їхні спільні літні спогади та старі таємниці, від чого Софія помітно розгубилася, почала виправдовуватися і тривожно позирати на Артема, але в очах хлопця вже все потемніло від раптового, пекучого болю та ревнощів. Артем відчув себе абсолютно зайвим у цьому чужому святі життя, його  було розбите вщент, тому він різко висмикнув навушник, заховав руки глибоко в кишені куртки й чужим, крижаним голосом обірвав її на пів слові, кинувши, що їм є про що поговорити, а йому вже час йти. Софія відчайдушно намагалася вхопити його за рукав, благаючи зачекати, бо він усе не так зрозумів, але він лише сухо кинув на прощання «бувай» і швидким кроком рушив геть, навіть не обертаючись на її голос. Уже пізно ввечері, сидячи в суцільній темряві своєї кімнати, Артем довго дивився на екран телефону, який без упину вібрував від її панічних повідомлень із проханням вислухати й поговорити, і його пальці вже готові були набрати щире, вистраждане зізнання в тому, як сильно він боїться її втратити, бо вона йому подобається, але гордість і образа виявилися сильнішими, тому він безжально стер усі теплі слова, залишив повідомлення прочитаним і заблокував екран, так і залишивши найголовніше несказаним. 

адже ще тоді я не знаю, що це рішення назавжди змінить наше майбутнє і стане початком кінця.