Розділ 5

Тиха ніч 

Минуло кілька днів після тієї розмови під дощем, але слова внутрішнього голосу про те, що вона просто боїться відкритися, не давали мені спокою, тому я вирішив діяти рішуче й написав їй пізно ввечері, коли місто вже потонуло в темряві, запросивши просто зараз вийти на вулицю і прогулятися нічним містом. На мій подив і шалене серцебиття, вона погодилася майже одразу, і вже за двадцять хвилин ми зустрілися біля її будинку, де панувала абсолютна, майже магічна тиша, яка буває лише за глибокої ночі, коли навіть вітер засинає. Ліхтарі відкидали довгі розмиті тіні на пустий асфальт, і в цьому слабкому жовтому світлі вона виглядала якось зовсім по-особливому: загорнута у великий теплий шарф, трохи сонна, але з тією самою щирою посмішкою, яка щоразу змушувала моє серце пропускати удари. 

Ми йшли повільно, насолоджуючись цією раптовою усамітненістю, якої нам так бракувало в гамірних шкільних коридорах, і розмовляли про все на світі — про дурні сни, про улюблену музику, про зірки, які ледь проглядалися крізь нічні хмари, і мені знову здавалося, що весь цей всесвіт зараз крутиться лише навколо нас двох. Кожен її випадковий погляд у мій бік чи легкий сміх, що лунав у нічній тиші, я сприймав як підтвердження своєї теорії, адже хіба пішла б дівчина гуляти посеред ночі з хлопцем, який їй абсолютно байдужий. Коли ми зупинилися на старому мосту, звідки відкривався краєвид на сплячі затихлі квартали, вона раптом замовкла, підійшла ближче, так що я відчув легкий аромат її парфумів, і тихо промовила, що ця ніч неймовірна і вона ніколи не почувалася так спокійно та затишно ні з ким іншим, як зі мною. Ця фраза остаточно переконала мене, що мій внутрішній голос мав рацію, і я, затамувавши подих, дивився на її профілі в темряві, відчуваючи, як уся моя невпевненість розчиняється в цій тиші, а попереду на нас чекає щось набагато більше, ніж просто дружба.

Але саме ця ніч буде найбільшим моїм страждання