Перше скидання Хебі

Спекотного дня маленька змійка Хебі разом зі своїми друзями-змійками вирушила на галявину.

Вони дуже любили гратися в перегони.

— Хто перший доповзе до струмка? — радісно крикнула Хебі.

І всі поповзли за нею!

Раптом її молодша сестричка Кана занепокоєно зашипіла:

— Хебі… твоя шкіра лускає!

Друзі зупинилися й почали тихенько шипіти між собою.

Хебі злякалася. Їй стало так тривожно, що вона швиденько поповзла до струмка.

— Чому це зі мною? — думала вона. — Я ж ще така маленька…

Її серце калатало, а хвостик рухався все швидше й швидше.

Хебі боялася, що друзі більше не захочуть з нею гратися.

Коли вона виповзла на стежинку, то навіть не помітила, як її стара, легенька, напівпрозора шкіра залишилася на теплих камінчиках.

Тим часом мама побачила, як Хебі й Кана стривожено повзуть додому, і дуже занепокоїлася.

А Кана раптом вигукнула:

— Хебі! Ти загубила свою шкіру!

Хебі обернулася.

— Мамо… це моя шкіра… — тихенько прошепотіла вона.

Мама усміхнулася.

— Ой, дівчатка, невже ви так злякалися? Це ж радісна подія!

— Хебі, це твоє перше скидання, — лагідно сказала мама. — Ти ростеш. Твоя стара шкіра стала замалою. Усі змії так дорослішають.

Хебі подивилася на себе.

Її нова шкіра була яскрава, гладенька й дуже гарна.

Мама обійняла дівчат своїм довгим хвостом.

Хебі й Кана заспокоїлися та зраділи.

— Ходімо! — сказала Хебі. — Я хочу показати друзям мою нову шкіру!

І вони щасливо поповзли назад на галявину.

Коли друзі побачили Хебі, вони радісно захоплено зашипіли:

— У тебе така гарна шкіра! — вигукували вони.

— Ти стала ще красивішою!

Хебі розсміялася, її хвостик весело звивався — тепер вона знала: зміни — це не страшно, а навіть чудово, коли поруч друзі та любов близьких.

Зміни — це не страшно.

Вони означають, що ти ростеш.

А з любов’ю поруч — усе вдається