Перше побачення

У навушниках грає мотивуюча музика. Дівчина нервово гортає стрічку новин. Де ж він? Перше побачення, а він запізнюється. Ще й на повідомлення не відповідає. Вона накрутила волосся. Намалювала блискучою підводкою стрілки. Одягнула найкращий светр. А він запізнюється. Даша відкриває вкладку з листуванням. “Був онлайн кілька хвилин тому”. Ідіотка. Коротке волосся стирчить у різні боки. На блідих щоках червоні плями від хвилювання. 
- Привіт.
Даша обертається – високий брюнет у чорному пальті простягає їй руку.
- Максим.
- Даша.
Вона швидко ховає телефон у сумочку та потискає долоню.
- Довго чекаєш?
- Та ні, - бреше вона, - куди підемо?
- Тут поруч є гарний парк, але спочатку я вибачуся перед тобою кавою.
- За що?
- За запізнення.
- Та не треба.
- Я наполягаю. Яку каву ти любиш?
- Лате з кокосом. А ти?
Даша не знає, куди дивитись від хвилювання. Чи то на нього, чи просто прямо. Але точно не на своє відображення у вітринах магазинів, бо, безперечно, поряд з ним вона виглядає безглуздо. Максим одягнений у свіжу сорочку, з дорогим годиником на руці. У нього модна зачіска і триденна неголеність на обличчі. А в неї навіть манікюру немає.
- Тобі лате середній чи великий?
- Великий?
Вона приймає з його рук паперовий стаканчик та обережно робить ковток. Кава гірка, не така як любить Даша. Максим п’є чай, теж без цукру.
- Чай без цукру? Збоченець, - жартує вона.
Чоловік усміхається.
Даша притискає замерзлі пальці до гарячого стаканчика. Завжди у цьому місті осінь наступає зарано. А вона так не любить свою теплу куртку. Тому зараз, одягнена лише у свій найкращий светр, Даша мерзне і ховає холодний ніс у теплій кавовій парі.
- Класний светр, до речі.
- Дякую, - на обличчі дівчини з’являється яскрава усмішка, - справді
подобається?
- Так, тобі дуже личить. Але у ньому не холодно?
- Є трішки. Я гадала, сьогодні буде тепліше, - знову бреше Даша.
Вона бачила прогноз погоди і знала, що замерзне, але ж вона так хотіла йому сподобатися.
- Тримай.
Максим знімає пальто й огортає ним плечі дівчини. Даша здивовано дякує та загортається сильніше. Всередені від того пальта чомусь розповзається дивне тепло. Товста тканина приємно пахне чоловічим парфумом. Даша з задоволенням вдихає аромат і захоплено дивиться на чоловіка. Той розповідає якусь історію, одну з тих, що зазвичай розповідають на першому побаченні. Вони познайомилися кілька днів тому у застосунку для знайомств. Даші мало виповнитися вісімнадцять через кілька місяців. Тому вона вирішила, що має повне право додати собі віку, і зазначила в анкеті, що їй 19. Майже одразу написав Максим, сказав, що подобається колір волосся. Даша зомліла: чоловіки рідко робили їй компліменти. Насправді ніколи не робили. Тільки, може, ще у дитячому таборі хлопчик, з яким вона танцювала повільний танець. Але дорослі чоловіки з роботою та годинником на руці – ніколи. Максиму було двадцять чотири. Він запросив її на каву, і вона одразу ж погодилась.
Вони зайшли у парк. Максим розповідав, як ще у шкільні часи він і його друзі ставили тут перші алкогольні експерименти. Даша уважно слухала, інколи сміючись з не таких уже й смішних жартів.
Навколо сутеніло. Людей у парку майже не було. Тільки одинокі фігури вигулювали собак. Максим і Даша пройшли головною дорогою і завернули за ріг. Тут ліхтарі закінчились і почалися сходи, які ніхто не ремонтував ще з часів Радянського Союзу.
- То ти тепер тут рідко буваєш?
- Так, я зараз живу в іншій частині міста, - розповідає чоловік, підіймаючись
сходами, - а ти, напевно, ще з батьками живеш?
- На жаль. Але я сподіваюся, що скоро від них з’їду.
- То ти зараз десь вчишся?
Даша криво усміхається, приготувавшись знову брехати. Не скаже ж вона, що у школі вчиться. Та раптом нога дівчини не знаходить наступної сходинки, й, оступившись, боляче вивертається. Від несподіванки Даша зойкає і розуміє, що зараз полетить униз. Вона хапається руками за повітря, аби втримати рівновагу, але натрапляє на чоловічу долоню. Максим ловить її. Однією рукою тягне на себе, а іншою обіймає за талію, даючи можливість повернути рівновагу.
- Обережніше. Сильно вдарилась?
Його руки теплі та сильні.
- Ні, все добре, дякую.
- Тоді пішли далі. Тут недалеко. Хочу тобі дещо показати.
Даша киває. Чоловік відпускає її, і вони йдуть далі крізь темні провулки парку.
- Чим плануєш займатися після навчання?
- Напевно робити щось корисне.
- Наприклад?
- Не знаю, я б хотіла стати волонтером і допомагати тим, хто потребує допомоги.
- Ого, я ще не зустрічав дівчат з такими грандіозними планами.
- Я просто вважаю, що життя треба прожити так, щоб потім не було соромно. Ми живемо на такій дивовижній планеті. Не можна весь час тільки брати, потрібно й віддавати.
- Ми, до речі, вже прийшли.
Даша розвертає голову. Перед нею місто, як на долоні. Воно мерехтить тисячами вогників, і здається, небо і земля помінялися місцями. Даша блимає очима. Краєвид і цей чоловік – вона гадала, що, як в кіно, в житті не буває, але, виявляється, їй пощастило. Вони сідають на лавочку – єдине, що є на цьому схилі. Максим однією рукою обіймає її за плечі, і всередені неї прокидаються метелики.
- Розкажи мені ще про себе, - просить він.
- Навіть не знаю.
- Що ти любиш їсти? Яку музику слухаєш? Я хочу знати все.
Якийсь час дівчина думає, що відповісти. Не почне ж вона розказувати, наскільки самотньою іноді почувається. Про те, що у неї немає друзів, а всі навколо просто користуються нею, коли їм це потрібно. Батькам узагалі чхати. Проте, здається, вона нарешті знайшла людину, якій не байдужа.
- Знаєш, я дуже люблю такі місця. Дивишся на небо і забуваєш про все на
світі. Ніби не має того життя з його купою проблем.
- А в тебе багато проблем?
- Та ні, напевно, не дуже, - бреше вона.
Адже її проблеми несправжні. Немає ж волонтерів, які проводять з тобою вихідні. Є тільки ті, що будують будинки чи риють колодязі в Африці. А вся її проблема у самотності.
- Дякую, що привів мене сюди.
- Нема за що, тим паче тут така краса.
- Так, - Даша глибоко вдихає свіже повітря.
От би цей вечір не закінчувався.
- Я не про краєвид.
- Га?
Даша повертається. Максим дивиться на неї, і її серце завмирає. Чоловік наближається та лагідно цілує її в губи. Вона невміло відповідає. Слизько і жарко, але вона така щаслива, що подобається йому.
- У тебе такі ніжні губи, - шепоче він, на секунду перервавши поцілунок.
Його пальці зариваються в її волосся, ліва рука міцно притуляє дівчину до себе, але Даша не збирається тікати. Вона лише сильніше мружить очі, бажаючи, щоб час зупинився. Тоді їм не доведеться припиняти цей поцілунок.
Але час біжить, а вслід за ним губи чоловіка спускаються на її шию. Гарячий подих лоскоче шкіру, руки сильніше стискають в обіймах. Даша ледве чутно стогне. Вона закидує голову назад, підставляючись під поцілунки. І десь на задвірках кори головного мозку відчуває, як сильні руки Максима залазять під її найкращий светр.
На таке вона не розраховувала. Але ж якщо він просто хоче доторкнутися до її шкіри, що ж тут такого. Проте поки Даша не вірить у те, що відбувається, руки чоловіка повзуть далі, добираючись до білизни. Тоді вона ввічливо опускає його долоні назад на талію і спокійно повертається до поцілунків. Їхні вуста знову змикаються, а руки Максима рухаються далі. Вони міцно стискають її стегна, а потім повзуть нижче, поміж ноги. Щось тепле розповзається знизу живота. Але Даша хапає його долоні та зупиняє їх.
- Може, підемо далі?
- Зараз підемо, - відповідає він і знову цілує її.
Його пальці добираються до ґудзика на її джинсах.
- Не треба, - просить Даша.
Тоді Максим прибирає руки і ніжно, а потім пристрасно цілує її. Даша заспокоюється, обіймає його. Її пальці плутаються у волоссі чоловіка. Він такий високий, і поруч з ним вона відчуває себе маленькою дівчинкою, і їй це подобається.
Долоня Максима накриває чашку її ліфчика. Він стискає її груди, а язиком відверто проводить по дівочих губах. Пальці чоловіка забираються під її білизну і торкаються сосків.
- Стій, - дівчина хапає його за зап’ястя, - може, нам час.
- Нам нікуди спішити, крихітко.
Його губи цілують її в шию, а руки пестять груди, поки Даша намагається зрозуміти, що відбувається. Треба його зупинити, але від того всього їй так тепло і солодко. Та пальці Максима сповзають нижче, вони розcтібають її джинси, забираються під білизну.
- Стій, не треба, - кволо просить Даша.
Але Максим не зупиняється, він рухається далі, туди, між її ніг. Дівчина знову хапає його за зап’ястя.
- Ні.
- Так.
Іншою рукою чоловік розстібає її ліфчик.
- Ні, досить, - вона намагається відсунути Максима.
- Ну чого ти, тобі ж подобається.
Справді, їй же начебто подобається. Цілунки на шиї, долоні, що забираються у кожен таємний куточок.
- Ні, не треба, - тихо просить вона.
Але чоловік вперто не зупиняється і продовжує спокійно робити те, що йому хочеться. Максим намагається поцілувати її в шию та потихеньку стягує з неї джинси.
- Ні, досить, - Даша виривається.
Дівчина штовхає його та різко відскакує на кілька кроків.
Чоловік навпроти важко дихає, поки Даша натягує назад свої джинси. Проте вона не встигає отямитися. Максим знову налітає на неї. Земля зникає з-під ніг, і вони обидва падають.
Даша боляче б’ється головою. В очах темніє, а у вухах дзвенить, поки Максим задирає її светр разом із бюстгальтером і сильно стискає груди. Далі він розстібає ширінку на її джинсах та стягує їх. Оговтавшись, Даша намагається встати, але Максим знову притискає її до землі. Він розстібає свої штани та приспускає їх разом з білизною. Різкий біль проймає поміж ногами. Він пече та роздирає. З очей прискають сльози.
- Ні, не треба, будь ласка.
Протести захлинаються в риданні, і дівчина намагається скинути з себе чоловіка. Але Максим занадто великий. Все його тіло навалилося на неї, втискаючи у землю. Вона тільки чує, як він важко дихає їй на вухо, ритмічно рухаючись.
- Ні, прошу.
Даша намагається викрутитися. Її обличчя мокре від сліз і брудне. Коротке волосся ковзає по землі. Улюблений светр перетворився на лахміття. Вся вона ніби змішалася з землею, кров’ю, сльозами та соплями. І залишився лише голос, який просить:
- Не треба.