Вересень був чужим. Без Аліси все стало сірим, наче світ розфарбували одним кольором — байдужістю.
Михайло писав їй листи, але відповіді не приходили.
Писав, що не вміє жити без неї, що кожна лавка в парку — її тінь, кожен запах весни — її голос.
А потім — мовчанка. Довга, як зима.
Він почав звикати. Боліло — але тихіше.
Друзі помічали, що він став серйознішим. Учителі — що розумнішим. Але ніхто не знав, що всередині нього жила історія, яку він нікому не розповів.
Відредаговано: 28.06.2025