Серпень настав, як гроза — різко, несподівано.
Її речі вже були складені в коробки. Квитки на літак — куплені. Батьки говорили про нове життя в Празі. Аліса мовчала.
— Я залишаю тобі щось, — сказала вона перед останньою зустріччю.
У її руках був щоденник. Той, що вона подарувала Михайлу. Але тепер там були й її записи. Малюнки, фрази, листи до нього, які вона ніколи не надсилала.
— Я кохаю тебе, Міш. Навіть якщо це звучить по-дитячому. Навіть якщо нас розділять роки й кілометри. Я кохаю тебе тепер — і це реальність.
Він не міг її зупинити. Не міг сказати «залишайся». Бо знав: у неї — інший шлях.
Він просто тримав її руку до останньої хвилини. І коли вона пішла, в нього залишився тільки щоденник.
Відредаговано: 28.06.2025