Початок

Для багатьох ця історія може видатися надто дитячою, незрозумілою і навіть зовсім не історією, але…саме цим вона і особлива. Це не одна з моїх книг де герої закохуються, де дівчата рішучі і вперті. Не книга, де все романтично та ідеально.  Ця книга - це моя сповідь тобі, дорогий читачу.  Реальна історія, реальні місця, реальні факти. Все, що ти прочитаєш далі не плід моєї фантазії та мрій а … моє життя. І моє минуле котре було не так уже і давно.

Сім років. Саме сім років тому я вперше закохалася. Закохалася навіть не розуміючи цього.

І кожне його слово – мов ніж,

І кожен його погляд – як рана.

Та все одно ти у мріях обіж,

І думаєш: "Може, він мій коханий?"

Він для іншої сонцем стає,

А ти лише тінь, лише відгук.

Але все одно у душі зберігаєш,

Те, що ніколи не буде втілком.

Іван Франко

Маленьке селище Вигода на Івано-Франківщині

Високий красень з голубими очима. А якщо обійтися без детального опису, то він одразу ж сподобався мені. Я зайшла в клас, де мав би відбутися урок музики. Зараз улюблений вчитель, а тоді ще по суті нова людина, назначив додатковий урок від чого я була шокована. Всього на всього другий рік музичної школи, а вже додаткові уроки? Для мене це була найбільша проблема в світі. Замість того, щоб посидіти вдома з друзями і пограти в ігри я прийшла в музичну школу грати на акордеоні. Прийшла в місце, куди мене запхали батьки. Через що зараз я щиро вдячна їм. Хоча тоді так і не думала.

Хлопець. Попри те, що в сільській школі я була єдиною дівчиною у класі а інші шестеро це хлопці, вони не здавалися мені такими як він. Вчитель з радістю сказав, що цей хлопець (Андрій) від сьогодні мій партнер. Дует. Перспектива більшої кількості наших зустрічей мене радувала. Він мені сподобався. Відверто сподобався. Пам’ятаю, як повертаючись з мамою додому не могла припинити говорити про його тоді світле волосся. Поведінку і кожне слово котре він мені тоді сказав. Веселий, відкритий. Саме таким він був. І ані трохи не пихатий чи зарозумілий як інші однокласники.

"Він мій"- саме ця думка промайнула в моїй голові. Зараз, пишучи про це розумію наскільки тоді ще мала я була довірливою. Серіали котрі показували по телевізорі. Любовні серіали. "Рання пташка", "Я кажу так" "Моє чуже життя", "Чорна любов" були найбільш вподобаними. Хто ж  нам не закохувався в акторів? Тільки от вже тоді я уявляла на місці головних героїв себе і Андрія. Моя фантазія, як можна зрозуміти була буйною не на жарт. 

І я вже не приходила в музичну з думкою "Я повинна туди іти бо так хоче мама" а приходила з думкою "Я побачу свого майбутнього чоловіка". Полька. Я і досі пам’ятаю мелодію твору котрий ми виконували на батьківському академ концерті. Це був мій перший твір разом з ним. А потім...настали три довгі місяці літа під час яких я тільки і думала що буде далі. Дует закінчився. Наступний рік-нові твори. І навряд чи вчитель знову дасть нам двом грати щось разом. Я хотіла почути його голос. Побачити його. Поговорити. Але моя несміливість тоді і зараз не дозволила взяти хоча б якісь його контакти. Номер телефону? Думаю це він би вам робити. Тому я відчайдушно чекала закінченню літа щоб першого вересня побачити його. Але...напевно не судилося.