Глава 16.Нік

Я справжній дурень що лишив її саму.Але я мусив.

Я гадав що минуле лишилося позаду і більше не буде давати про себе знати, але того ранку до мене зателефонував колишній "бос" і сказав що я маю явитися,якщо не хочу проблем, я й гадки не мав у що знову вплутаюся.Я думав що встигну повернутися до того як вона прокинеться.Тому я швидко зібрався і поїхав.

Я вийшов з машини і зайшов в один з ангарів.

— Ти швидко, - сказав бос.

— Що ти хочеш?

—Одразу до справ, - з нахабною усмішкою відповів він.

—Так до справ, я не збираюся тут гаяти час.

—Хтось із "твоїх" викрав велику партію, і поки ти її невідпрацюєш ти не зможеш бути "вільним".

—Мене це не хвилює, я ні при чому, я вийшов з гри, якщо ти забув.

—О ні, це ти забув хто я, тож краще не храбрись, а мовчки виконай завдання.

—Які ще завдання?

—Я чув ти непоганий водій.У нас намічаються гонки, ти маєш розуміти які бабки стоять на кону.Виграєш і можеш іти на всі чотири сторони.

—Я не буду в тебе на побігеньках, я сповна сплатив усе і чесно вийшов, тож іди до біса.

Я розвернувся і пішов.

—Мені здається ми недоговорили.

Я обернувся .

—Ні, ми договорили.

Мені перегородили дорогу декілька чоловік.

—Навчіть його манерам, - з огидною посмішкою сказав він.

Почався махач, звичайно я програвав, що я міг вдіяти один проти п'яти.

—Повір, я колись зітру твою усмішку, - спльовуючи кров, сказав я.

—Ти мене почув, місце і час я повідомлю пізніше.Хлопці закінчуйте.

Вони били мене поки я не втратив свідомість.

Коли я прокинувся на дворі був вечір, все тіло боліло і нило, ніби сотні голок встромили в моє тіло. Я ледве піднявся і дійшов до машини.

Я набрав Даню і розповів йому все, брати участь в його брудних іграх я не хотів, бо в гонках в їхньому колі немає місця ані справедливості а ні чесності, це гра не на життя а на смерть.

Я приїхав до себе додому і Даня допоміг мені підійнятися до квартири.Мазей від побоїв у мене було багато, але було відчуття що в мене зламані ребра,тому довелося викликати лікаря.

В мене було зламано три ребра, лікар виписав призначення і наполягав на лікарні на додаткових обстеженнях, але цієї мороки мені аж ніяк не хотілося.

Я заснув і ,здається, мене навіть лихоманило.Увісні мені постійно ввижалася Настя, я її покинув...дивні і страшні сни.Я прокинувся в холодному поті і одразу ж гримаса болі з'явилася на моєму обличчі.Тіло нило ще сильніше ніж до того як дістався дому.Даня поїхав, а мені ставало тільки гірше. В голові навіть промайнула думка зателефонувати Насті, вона єдина кому я довіряв, не знаю чому, але вона для мене стала особливою за весь цей час.

Я знову заснув.Прокинувся надвечір наступного дня.Самопочуття покращилося.Я взяв телефон і набрав Даню.

— Чувак ти як?

— Та ніби краще.

— Ти зараз де?

—Вдома.

—Вдома, а я думав...ай...забудь.

—Що?Що думав?

—Та нічого.

—Ні, щось сталося?Не виводь мене, кажи!

—Ну краще буде якщо я тобі скину новини.

—Ні, кажи зараз.

—Та там цей, пам'ятаєш ту брюнетку за яку ти розпитував, ну ту що на футболі про яку ти розповідав..

—Ну, не тягни , кажи!

—Ну їх коледж замінували.

—Та кожного дня мінують і що?

—Не в тому суть, дійсно замінували не фейково.

—Як це?

—Чули вибухи, кажуть що якась група ізольована в аудиторії до сих пір, їм заборонили виходити.

—Що?!

—Ну я точно не знаю, але, мабуть, це група тої брюнетки.

 Я завершив виклик і вилетів з дому.Як за такий короткий час вона влипла в таку халепу.Але це ж неточно, можливо,це не її група.От біс!Як так!?

Як тільки я сів у авто всю дорогу я набирав Настю,але на жоден з дзвінків вона не відповіла, як і її подруга.Тепер ймовірність що це вона зросла.

Як тільки я приїхав я побачив скупчення людей, ймовірно, це були батьки, я підійшов і запитав і все таки це була вона...її група...і все,що лишалося це чекати.

Але ось, двері відкрилися, почали виходити люди а її не було, я вже почав хвилюватися, вона вийшла останньою і одразу підвела очі до неба.Я не витримав і побіг до неї,як би дивно це не звучало, але я не відчував жодного болю.

Я міцно стиснув її у своїх обіймав, вона навіть не чинила супротиву.Ми просто стояли.

Потім я взяв її за руку і ми поїхали до мене.