Глава 15.Настя

Вперше я спокійно вдихнула і видихнула повітря.Зараз тіякаючи від Ніка мені здається що я можу втікти від усього, від своїх образ,страхів,від самої себе.

— Впіймав!

— Аааа, стій ,зараз же впадемо!

Я зупинилася на спуску вниз, бо добре знала місцевість, а от Нік налетів на мене і обоє полетіли вниз.

Він сильно обійняв мене, ми перекотилися декілька разів, мене це навіть розвеселило.

—От дурень, можна було вбитися.

—Але ж не вбились.

Він лежав на мені тяжко дихаючи, я відвела погляд, він так прискіпливо мене розглядав і не соромився цього, він в прямому сенсі пожирав мене поглядом.

—Ну і? - спитала я.

—Що і?

—Ми ще довго отак будемо лежати?

—А ти хочеш піти?

—Хочу. 

—Не бреши.

—Що? - обурено спитала я.Так хочу, ану вставай!

—Ти брехуха, знаєш чого ти хочеш?

—І чого ж? - вже тихіше відповіла я.

—Ти хочеш щоб я тебе поцілував, щоб сильніше притиснув тебе до землі, твоє дихання почастішало як тільки я опинився на тобі, а тепер спробуй сказати ні.

— Бо й ні, цілунків я не хочу, і тиснути на мене не треба, а дихання часте тільки тому, що перед цим я бігла.

Він нахилився ближче,я повернула голову в бік, його дихання обпекло мою шию, я злякалася що зараз повториться те, що було у ванній, що моє тіло знов відштовхне. Я погялнула на нього і, здається, він побачив у моїх очах все - про що я щойно думала.

—Холодніше стало, тепер справді треба йти.- сказав він.

Я з полегшенням встала і ми пішли до будинку.

Наступні дні пролетіли непомітно, я стала спокійнішою і тепер , здається, все пройшло і я можу повернутися до звичайно життя.Але як тепер мені бути з Ніком?Він точно мені не друг, так хто він?Як тепер поводитися?

За увесь цей час я ні разу не дзвонила і навіть не писала Алісі.Час завершити цю безглузду сварку.Я винна, вона лише хотіла мені допомогти, і допомогла.

Я боялася але віришила,що краще подзвонити.

Я набрала її номер, здавалося, що гудки будуть йти вічність, аж ось вона відповіла:

—Алло..

—Привіт.

—Привіт.

—Аліс, я така дурна...Вибач мене...

—Я знаю ...і вибачаю.

—Справді?Я ж була нестерпною і ...

—Годі, Насть головне що тепер тобі краще.Тобі ж краще?

—Тттак..Мені краще.Я взавтра буду в коледжі.

—Це добре.То до зустрічі?

—Так, до зустрічі.

Немов камінь з душі.Тепер потрібно наздоганяти життя,бо відстала я від нього знатно.Я роздрукувала всі лекції які пропустила і почала вчити, бо накопилося дуже багато всього.Я цілий день повторювала матеріал,робила замітки, друкувала реферати.І ось увечері я задумалася.Щось не так.Нік.Він жодного разу не прийшов до мене в кімнату і навіть обід пропустив.Щось не так.

Я пішла на кухню, але його там не було, в залі теж.Я оглянула увесь будинок, але його ніде не було.Я вибігла в коридор, його взуття немає.Він пішов.Покинув.Як так?Отак просто пішов...і нічого не сказав?Тут я зрозуміла що у мене навіть його номера телефону немає.

Мене охопив такий сум, той спокій і життя яке вирувало у мені п'ять хвилин назад зникло, ніби разом з усвідомленням що він пішов хтось перекрив мені цей потік.Та важкість і тягар почали знову втискатися в мене.Я не розумію, як, як?Як я так можу!?Я голосно закричала на весь дім.Ні,ні,ні....я...я не можу знову впасти.Я не дам собі цього зробити!

Я забігла до ванної і почала квапливо вмиватися, я вимкнула світло і сіла біля дверей.Думки у моїй голові почали збиватися у щось незрозуміле, одна хапалася за іншу, перекручувалися.Чому він пішов?Чому не попередив?Може щось сталося?Може йому потрібна допомога а я тут сиджу шкодую себе... Найгірше - це невідомість.Я встала і вийшла з ванної.Якщо він навіть просто пішов, я маю йти далі і сама боротися зі своїми демонами, я маю навчитися жити без допомоги.Я зібрала речі на завтрашню пару і лягла на ліжко.Я довго не могла заснути, я так боялася знову побачити жахи, з того моменту коли тут був Нік мені було спокійніше і боли такі ночі,що я навіть спокійно спала до ранку і не було ніяких жахів.

Я зрозуміла що не зможу заснути, я відкрила вікно і довго дивилася на зорі...вони були так далеко, і мерехітли, кожна по особливому, так безтурботно...ніч огорнула мене своїм холодним серпанком і мурахи побігли моїм тілом.Я повернулася в ліжко і знову спробувала заснути.Це була найдовша ніч за останній місяць...

На ранок нічого не змінилося, хоч у мене була надія що він прийде...я випила соку,сходила в душ,одягнулася і поїхала в коледж.

Всю дорогу я перевіряла телефон, гадала що, можливо,він мені напише, я навіть Алісу попросила якщо вона раніше приїде і побачить його щоб вона затримала його і одразу написла мені.Але нічого.Його не було.Він ніби крізь землю провалився.Біс би його взяв.Я тут за нього переживаю, а він веде себе як...Як!Уф!У мене слів просто немає!

Я приїхала і одразу ж побігла до Аліси.

—Привіт, ну що?Не бачила його?

—Привіт, ні.В тепер можеш мені все нормально пояснити, ти як навіжена.

—А як тут бути не навіженою?Він вчора просто зник, а я навіть не одразу помітила, просто пішов і слова мені не сказав!

—Ну-ну, заспокойся.Можливо, йому терміново потрібно було поїхати і...

—Він міг хоч щось лишити, та банальну записку...але він просто пішов.

—Пішли, відволічечся на парі.

—Ходімо.

Ми увійшли в хол і я побачила його подружку,але ...я не наважилася до неї підійти, а що як він справді просто пішов він же не зобов'язаний переді мною відчитуватися.Ми піднялися сходами і зайшли до аудиторії.До закінчення пари лишалися лічені хвилини,як наша викладачка різко підійнялася з місця і сказала сидіти на своїх місцях.Вона була перелякана, це мені зовсім не сподобалось.

—Щось сталося? - запитав хтось.

Раптом на весь коледж роздалися три гучні дзвінки.

—Що відбувається?- стурбовано спитав ще хтось.

Очі нашої викладчки наповнилися слізьми.

—Коледж заміновано.Третій поверх.Ми не знаємо чи це правда.Нам не можна виходити.Сидіть і не панікуйте.