Глава 13.Настя

На порозі стояв той кого я боялася побачити зараз.

Нік.Він стояв і дивився на мене.В його очах було стільки емоцій,що я не могла зрозуміти злий він зараз чи наляканий.

В ту ж секунду він міцно притис мене до себе.В його обіймах я вперше за ці два тижні відчула себе в безпеці.Втома здолала мене і я знепритомніла.

Прокинулася я від того,що моб руку неприємно щось щипало.

Я відкрила очі і побачила як Нік обробляє мою руку.Найбільше в усьому світі я зараз хотіла щоб він взагалі ніколи не дізнався про це,він точно тепер буде вважати мене божевільною.Ну чому я це зробила.

—Не треба, - сказала я.

—Лежи і не смикайся.

—Не вказуй мені!

На мить він закрив очі, скули його напружилися,я думала що він зараз мене відчитає,накричить,але замість цього він спокійним тоном сказав:

—Давай не зараз,я оброблю руку,ти поїси,і тоді ми спробуємо поговорити.

Я мовчки кивнула головою і продовжила лежати.

Коли він закінчив,він мовчки встав і пішов.Я лежала і не знала що далі робити.А що мені робити?

Я встала і підійшла до вікна,нічна прохолода огорнула мене,мурахи пройшлися по моєму тілу.Я дивилися в порожнечу, і мені здавалося що ця темрява мені каже відпусти,я заберу це з собою,увесь біль з тебе змиє моя прохолода.Я закрила очі і думала,чи справді отак просто можна все відпустити?Позбутися і жити далі.

Гаряче повітря вдарило мені ззаду в шию.Я знала,це він,він стоїть прямо за мною...Як же мені хотілося обернутися і поглянути в його очі,я так давно їх не бачила,можливо це він був моєю панацеєю?Поряд з ним я почувала себе в безпеці, він перший хто зміг доторкнутися мене, і отак пристрасно поцілувати,він був перший кому я дозволила це.

—Ходімо, - сказав він.

—Куди?

—Їсти.

—Я не голодна.

Він зітхнув але продовжив спокійним тоном,який для нього,як здавалося мені,був зовсім не характерним.

—Годі пручатися,або ти йдеш самостійно, або я тобі допоможу.

—Я ж сказала що я не хочу!

—Добре.

В долю секунди він закинув мене на своє плече і поніс на кухню, я вдавала вид,що пручаюся,але мені навіть сподобалося.

Коли він приніс мене кухню,то бережно опустив на стільчик і поставив переді мною тарілку з їжею.

— Ну і чим ти зібрався мене годувати?

— Тільки корисним.

—Ммм, невже ще й сам приготував?

—Так сам.Їж.

Я вигнула брову і поглянула на тарілку: там було обсмажене філе,салат з овочів і гречана каша.Я скуштувала перший шматочок, потім ще один,це справді було смачно,він стояв навпроти мене і дивися як я їм.

—Як мені їсти якщо ти стоїш у мене над душею?

—Окей,я вийду,але тільки спробуй схитрувати, і ти пошкодуєш.

—Та добре, добре.

Коли я доїла я вийшла з кухні і одразу ж наштовхнулася на груди Ніка.

—Ну і куди ти зібралася?

—Спати...

—Ні,спочатку ванна.

—Що?Ні,ні,ні.Ніякої ванної!

Я з жахом пригадала який погром я там влаштувала,і що останній раз я там робила.Якби я була при здоровому глузді я б ніколи такого не зробила із собою.Ні,йому не можна цього бачити,він точно тоді прийме мене за божевільну, і все,і тоді я точно втрачу шанс на нормальне життя.Що ж я накоїла?!Чому я така дурна!

—Ні ми підемо до ванної!

—А я сказала ні,ти спочатку спробуй їх знайти!

—Добре.

І от дідько,він пішов прямо до ванної!Я побігла поперед нього і закрила двері своїм тілом.

—Ні, ти сюди не зайдеш!

—Та ну, з першого разу вгадав де ванна,краще відійди.

—А то що?

—Ну або ти відійдеш сама, або я тебе посуну.

—Та ти що, ну спробуй!

—Спробую.

Він підійшов до мене ближче і нахилився над моїм обличчям, він був вищий за мене всього на п'ять сантиметрів,ну може трохи більше, я втислася в двері,тоді він підійшов впритул до мене, і нахилився до моїх губ, його дихання обпекло мої вуста.Щось всередині мене підіймалося і казало поцілувати його,я так чекала на цей поцілунок,але він обхитрив мене,натомість він взяв мене за талію і переставив, тепер він стояв біля дверей.

—Ні,ні стій,будь ласка,чуєш, не відривай, прошу!

Але було пізно,він відрив двері і побачив усе,кров на підлозі,розкидані речі,розбите вщент дзеркало...Я зрозуміла що це кінець,я сповзла по стіні і вткнулася головою в свої коліна,сльози струмком почали стікати по мої щоках.Я відчула що він підійшов до мене.Він сів поруч біля мене і просто обійняв мене,а я натомість кинулася у його обійми. Я не знаю як довго ми так сиділи,але було так добре,вся тривога ніби відступила від мене,і лишилася порожнеча.

—Я знаю що ти не хочеш туди заходити,але потрібно, чуєш?Це все я потім приберу.

—Ні, я сама...

—Помовч вже,вставай.

Він допоміг мені піднятися і я увійшла до ванної кімнати.Калюжа крові нагадувала мені про те,якою слабкою я можу бути,вона ніби казала а ще трохи і ти б лежала тут, і тоді ніхто б тобі не допоміг.Я подивилася на те місце,де раніше висіло дзеркало і злякалася,а що я скажу тітці?Боже яка я дурепа!Як я могла таке скоїти?!

—Роздягайся.

—Ш-що?

—Ти будеш приймати душ одягнена?

—Ні, вийди звідси!

—Ні, я не вийду.

—Ти здурів,я кажу вийди.

—Я відвернуся і на цьому крапка.

—Добре, і на цьому дякую.

Він відвернуся а я почала роздягатися,раптом коли я почала знімати нижню білизну він повернув голову в бік.

—Ей!

—Та що?!Я ж не дивлюсь на тебе.

—Поверни голову назад.

—Добре, добре.

Я увійшла в кабінку і сіла,краплі води стікали по моєму тілу,і....мені справді стало легше.Мені навіть здалося що зараз ці маленькі краплі змиють з мене усе,увесь цей жах, і заберуть з собою.Кожна клітина у моєму тілі здається видихнула від того що змогла розслабитися за увесь цей час.Я й сама відчула спокій і полегшення. Не знаю скільки часу я просиділа,та й мені було байдуже, я встала і вийшла, і зрозуміла,що не взяла рушник,от дідько!І як тепер мені бути? Доведеться просити в нього рушник.

—Кхм,чи не міг би ти подати мені рушник.