Глава 11.Настя

Коли я закінчила 9 клас ми з моїми однокласниками і з моєю найкращою подругою поїхали на відпочинок до моря.Ми проводили там добре час, і в один чудовий день мене просто зрадили і знищили.

В перший день,коли ми заселялися,з мене не зводив погляду один чоловік,йому було десь років за 30.В нього був погляд наповнений похіттю.Мені здавалося що він мене роздягає прямо зараз.Ми часто перетиналися, і якось ми прийшли на вечірку, моя подруга сказала,що їй погано і ми пішли,вона прийшла в кімнату і пхнувши мене закрила двері, я нічого не розуміла, вийшов той чоловік і сказав,що моя подруга мене продала,за ніч зі мною.В той момент я забула як дихати, я просто осіла на підлогу.Він підійшов до мене і сказав не бійся, я буду ніжним і все таке.І тільки в той момент коли він вклав мене на ліжко, до мене почало доходити що взагалі відбувається.Я боролася з ним,він почав мене душити,цей старих нестачі повітря переслідує мене до тепер, коли він мене відпустив і гадав що я отак просто здамся, я помітила що вікно було відкрите, і я вистрибнула, мені повезло,ми були на другому поверсі.Я пішла в клуб,знайшла Діану, її так звали.І почалася бійка,нас розійняли і вона при всіх розповіла про мене все що знала,все,всі мої секрети.Я стояла з розбитою губою,порватою сукнею,із синцями по всьому тілу, і вийшов той чоловік, він наказав охороні схопити мене,я втікла.Коли я приїхала додому я місяць не виходила за межі будинку.Одного дня вона мені написала що через мене вона віддала всі гроші йому назад і що я навіть в підстилки не гожусь.Потім я пробувала заводити стосунки,і з одним хлопцем навіть почало щось виходити,та не встигли ми й поцілуватися як Діана була в його ліжку.Ці жахи знову почали мене переслідувати.Ось чому я нікому не довіряю.

—Я...У мене немає слів...Я її вбила б...Насть...

—Всі ці три роки я жила спокійно,і забула про все, зрідка коли було погано або я пригадувала я просто напивалася заспокійливого і все проходило.Я не знаю чому це все знову зараз зі мною відбувається, я не розумію...я хочу спокою...хочу бути в безпеці.Аліса я тобі це розповіла, ти єдина людина кому я довірилася.Але я маю пережити це сама.Я маю.Інакше я ніколи не відпущу це.

—Чекай, а вчора, з ним, ти з ним казала відчула спокій. Може він це і є твої ліки.Насть, я не найкраща порадниця,але послухай що тобі каже твоє серце.

—Я не можу...мені важко,він думає що я така чиста, а я досі почуваю себе брудною.

—Ні,це не ти винна, і нічого такого за що тобі було б соромно не сталося, ти ні в чому взагалі не винна.Аое закидатися такими сильними ліками це не вихід.Ти труїш себе.

—Два тижні,дай мені два тижні,я зможу,я обіцяю.

—Я не можу тепер тебе лишити саму.Я буду сходити з розуму.

—Все буде добре.

—Добре,два тижні,інакше я прийму міри,і вони тобі не сподобаються,але я витягну тебе з цього стану.Ти будеш щаслива.

—Що ти маєш на увазі?

—Два тижні Насть.Обіцяй дзвонити, добре?

—Добре.

Ми обійнялися і вона пішла.Я знала що я маю сама це перебороти.Я не готова довіряти йому, але я хочу.

Ну ось.Почався мій найгірший період.

Перші три дні я лише спала, приймала заспокійливі і зрідка щось їла,щоб діяли ліки.Після третього дня все пішло в набагато гіршому напрямку ніж я очікувала.Я втратила лік часу,постійно марила,мені здавалося що увесь час мене хтось душиті почало навіть ввижатися що він тут.Я засипалася таблетками і спала цілими днями.Кошмари не проходили...

Якось я прокинулася вночі,пішла до ванної, я так змарніла і схудла, в цей момент я зрозуміла,що я справжня невдаха яка просто себе жаліє,яка ж я огидна сама собі, я грязна,брудна,я хвора на всю голову,емоції взяли таку гору що я розгромила ванну.

Я сиділа посеред розкиданих речей,посеред села...і тут мої руки самі потяглися за уламком скла.Я взяла один в руку і почала дивитися на нього...я піднесла уламок до вени і завмерла, в моїй голові плуталися думки,серед яких були «давай,зроби це,слабачка, зроби і все нарешті закінчиться», я надавила на шкіру і з'явилися потоки крові,стало так боляче,раптом я ніби отямилася встала,кинула скло подалі.

-Що я роблю?Шщо я ...

Я знайшла папір та приклала його до рани,поріз був неглибоким,але я заділа багато судин,тому кров так і лилася нескінченним потоком,ще б 1-2 міліметри і я б просто стікала кров'ю,ось так просто ,без пояснень пішла б геть з життя...

Я пішла геть з ванної, я божеволіла...я перебинтувала руку,кинулася до своєї кімнати, варто мені було почати бігти як в голові запаморочилось,я взяла телефон і нервово в ньому шукала ім'я людини яка б змогла мені допомогти...та я зрозуміла,що немає такої людини,а Алісі я не могла, я не хотіла її ранити ще більше,я розповіла їй про все, і тепер мені не хочеться її обтяжувати ще більше...я просто змирилася,що я одна...що ніхто це не зможе припинити.

В той день я просто заснула і прокинулася наступного вечора,рука неприємно віддавала болем і поколювання,я змінила пов'язку, поїла,випила ліки і знову заснула.Я не знаю скільки так продовжувалося,аж до того дня,коли хтось пізно ввечері не почав гримати в двері.

Я прокинулася, тисячі думок роїлись у моїй голові,хто це може бути?

Я підійшла до дверей і відкрила їх,на порозі стояла Аліса.Вона окинула мене своїм схвильованим поглядом.

—Що з тобою?Я дала тобі два тижні.Твій лікарняний закінчився,тепер тобі від мене нікуди не дітися.

—Послухай...

—Ні,це ти послухай,що це? - вказала вона своїм пальцем на мою руку,на якій виднілися пов'язка зі слідами крові,звичайно майже два тижні пройшло а вона досі не зажила,і це все тому що я навіть нормально не їла, регенерація довша.

—Випадково порізалась.

—Випадково?Наскоси через цілу руку?Тільки не кажи мені що ти...

—Ні,навіть не думай про це.Іди звідси.

—Що?

—Тобі краще піти,я не контролюю себе і можу тебе образити.

—Спробуй.

Вона зайшла всередину.Я закрила двері.Вона почала щось готувати, розповідати мені,але я її навіть не слухала, я мовчки пішла до кімнати і лягла на ліжко.Вона прийшла до мене,спробувала погодувати,але мені навіть шматок в горло не ліз.